Під час Другої світової війни підрозділ науковців-шпигунів «Алсос» викрадав таємні розробки та допитував нацистських учених. Читайте уривок з нового видання «Загін неприкаяних»

Восени 2024 року виходить український переклад книги Сема Кіна «Загін неприкаяних. Вчені і шпигуни, які стали на заваді атомній бомбі Гітлера». Кін — американський письменник і журналіст. У новій книзі він розповідає, як вчені стали шпигунами та завадили розробці ядерної зброї в нацистській Німеччині. «Бабель» з дозволу видавництва «Лабораторія» публікує уривок з книги — про те, як зʼявився підрозділ «Алсос» і як науковці викрали провідного французького фізика Фредеріка Жоліо-Кюрі.

У 1943 році не було беззаперечних доказів того, що Німеччина створювала брудні бомби, але сама думка про них посіяла в умах «мангеттенських» науковців моторошні видіння. Влітку того ж року в Бостоні, Чикаго, Нью-Йорку, Сан-Франциско і Вашингтоні вони таємно встановили системи радіаційного захисту з лічильниками Гейгера — їх підʼєднали до сирен повітряної тривоги на випадок застосування радіоактивних ізотопів. Були розмови і про превентивні удари.

Якось Енріко Фермі відвів Роберта Оппенгеймера вбік і запропонував виробити смертоносний стронцій‑90 — щоб отруїти запаси їжі та води в Німеччині. Оппенгеймер зустрів цю жахливу пропозицію з ентузіазмом і відмовився від неї, тільки порахувавши, що вони не вбʼють достатньо людей, щоб виправдати захід. Він хотів покласти принаймні пів мільйона німців — інакше нема чого і братися.

Параноя сягнула піка наприкінці 1943 року. На основі прогнозованих темпів німецьких досліджень кілька науковців переконали себе, що нацисти вже мають достатньо радіоактивного матеріалу для кількох брудних бомб.

***

Зрештою нічого цього не сталося, але істерія вкотре засвідчила: очільники «Мангеттенського проєкту» гадки не мали, чим займалися німецькі науковці. Водночас розвідка Сполучених Штатів, мʼяко кажучи, кульгала: вона не мала науково підкованих шпигунів, а це означало, що поза увагою могли лишатися важливі зачіпки.

У наступному році проблема тільки загострилася. Наприкінці 1943‑го союзники здобули плацдарми в Італії та планували наступ на окуповану Францію у 1944‑му. Кожне визволене місто давало можливості отримати дорогоцінні розвіддані про атомну бомбу — або, навпаки, змарнувати їх.

Щоб вирішити проблему, заступники Гровза вигадали план. Замість покладатися на закордонні чутки з третіх вуст, «Мангеттенський проєкт» сформує власний розвідувальний загін для діяльності в Європі. До нього входитимуть науковці та військові, які проникатимуть у лабораторії, розшифровуватимуть таємні документи і допитуватимуть захоплених учених.

В історії війни це було щось новеньке: ще ніколи науковцям не доручали весь спектр шпигунської роботи. Вони звітуватимуть безпосередньо Гровзу і діятимуть у суворій секретності, щоб ніхто не знав, що саме вони шукають. Що ближче до фронту вони підберуться, то краще.

Місії присвоїли кодову назву «Алсос». Згодом Гровз розширив цілі місії за межі ядерної фізики: якщо вже агенти нишпоритимуть німецькими лабораторіями, то хай рознюхують усе, що можуть, про радари, ракети, реактивні двигуни і біологічну зброю. Проте ці додаткові цілі радше грали роль приманки, яка приховувала справжню мету місії — вивідати таємниці про атомну бомбу нацистів.

Також алсоси мали дозвіл захоплювати ядерні матеріали на кшталт урану та важкої води і навіть науковців. Власне, з плином часу пріоритетом місії стало саме полювання на людей. Увесь уран світу нічого не вартий без ганів і гайзенбергів, які зроблять із нього зброю.

Як підрозділ «Алсос» викрав провідного французького фізика Фредеріка Жоліо-Кюрі

Союзники розраховували взяти Париж на початку вересня [1944 року], і Пеш планував місію, виходячи з цього. Проте місто почало падати вже 23 серпня, і йому довелося поспішати. У штабі в Ренні він випросив для себе і трьох товаришів два джипи і вирушив у дорогу з самою лише картою і флягою. Один із четвірки навіть не належав до алсосів: він просто знудився від роботи за столом і шукав пригод. Пешу сподобався його настрій, і він узяв його за компанію.

***

Пілот сказав, що в Люксембурзькому саду — поблизу лабораторії Жоліо — бачили німецькі танки. Власне, вдалині досі лунали їхні залпи. Пеш мав прийняти рішення. У нього чотири людини, включаючи його самого, на двох джипах — танкам вони не рівня.

Також Пеш підозрював, що командування «повісить і четвертує» його, якщо він полізе без черги і випередить французів. За всіма правилами він має відступитися.

За хвилину на площу виїхали французькі танки — Пеш пропустив уперед трьох і подався слідом на джипі. Кілька годин алсоси тягнулися за танками, поки ті знищували головні осередки спротиву, а тоді за першої ж нагоди відокремилися і помчали до лабораторії Жоліо. Чотири рази по них із дахів відкривали вогонь, змушуючи зупинитися. Згодом четвірці довелося покинути джипи і ховатися в будинках та за деревами.

Поблизу Люксембурзького саду партизани махнули Пешу й попередили, що попереду на перехресті німці поставили протитанкову гармату. Снаряд із неї перетворить джип на пару, але Пеш відмовився відступати — він спробує проскочити. Без зайвих слів він та інший водій завели двигуни, втопили газ і на повній швидкості помчали перехрестям. На півдорозі вони почули вибух. Алсоси застали німців зненацька, і снаряд безпечно розірвався за автівками. Пеш укотре засміявся.

О 16:30 алсоси підʼїхали до двору перед лабораторією Жоліо. Проте замість святкувати, вони уважно все роздивилися. У більшості розвідувальних зведень Жоліо називали колаборантом — погляньте на всіх тих німців у його лабораторії. А що як зараз вони там? Невже алсоси пережили всі ті постріли з гвинтівок і танків лише для того, щоб тут загинути? Щойно вони вийшли з джипів, як по них відкрили вогонь.

Проте стріляли ззаду, з церковної дзвіниці; хлопці Пеша відкрили вогонь у відповідь і прогнали стрільців, після чого в районі запала тиша. Хвилиною пізніше сходами лабораторії спустився асистент Жоліо і привітав їх. Не надто вірячи своєму щастю, Пеш пройшов до кабінету Жоліо, де видатний науковець потиснув йому руку — він був радий бачити американців так само, як американці його. Жоліо чудово знав про свою репутацію колаборанта і хвилювався через наслідки.

«Я боюся за своє життя, — визнав він. — Буду вдячний, якщо ви зможете мене захистити». Ось так алсоси піймали одного з провідних фізиків-ядерників у світі.

Незалежна журналістика, як і підрозділ «Алсос», рятує світ! Підтримайте нас: https://babel.ua/donate