Як Україна готувалась до війни з РФ? Як політики втручались у плани війська? Чому військові не відступали з Бахмуту? — розповідає радниця Валерія Залужного у книзі «Залізний генерал»

У серпні 2024 року вийшла книга Людмили Долгановської «Залізний генерал. Уроки людяності». Долгановська — радниця зі стратегічних комунікацій головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. У книзі авторка ділиться своїми спостереженнями і враженнями про Залужного і частково розповідає його біографію. Вона також пише про роботу Залужного на посаді головнокомандувача ЗСУ, зокрема про підготовку України до російського вторгнення у 2022 році. «Бабель» з дозволу видавництва Vivat публікує головне з книги — про підготовку Залужного до війни, бої за Бахмут та Херсон, конфлікти Залужного з політиками, зокрема з Володимиром Зеленським та Офісом президента, і як у 2006 році військові передбачили війну з Росією.

1

Війну з Росією військові передбачили ще у 2006 році. Вони розробили Програму розвитку ЗСУ — сім сценаріїв розвитку подій у безпековому середовищі навколо України. Перші три стосувалися ліквідації наслідків катастроф, піратства й миротворчої операції, і були притаманні мирному часові.

«Четвертий — це фактично те, що відбулося в Криму. Пʼятий — те, що відбулося на Донбасі. Шостий — те, що відбувалось на Донбасі після вторгнення російських військ. А сьомий — повномасштабна війна з Росією. І це все в документах прописали вже тоді», — згадує радник Залужного Віктор Назаров.

За влади Віктора Януковича розробників сценарію вважали божевільними. 3 2010 року жодна спроба легалізувати, оновити план або залучити самого Януковича не мала успіху. Він так і не прибув у Генеральний штаб і з документами не ознайомився. Останній варіант задуму, який відправили наприкінці 2013 року, повернувся як нереалізований.

2

Залужний сказав готуватися до війни восени 2021 року. ЗСУ почали навчання «Обʼєднані зусилля — 2021» у вересні. Тоді ж головнокомандувач припинив ротацію військ у районі ООС, щоб «якоїсь миті не сталося так, що там взагалі нікого не буде».

Водночас військове керівництво вивчало можливі дії противника. Залужний наказав постійно «крутити» протиповітряну оборону й авіацію — завдяки цьому вона потім вціліла. Він також наказав відкрити вогонь на ураження в районі ООС.

«Необхідно максимально завдавати їм втрат і збивати їхнє бажання вести наступ, — пояснював він. — Треба показувати зуби. Тому що противник жодного перемирʼя не дотримувався, довіряти йому не можна»

Пʼятнадцятого жовтня 2021 року РНБО затвердила план оборони України. Генеральний штаб працював над ним майже два роки. У плані детально описали різні сценарії небезпек та як на них реагувати, наприклад, на відсіч збройної агресії Росії.

Командно-штабні навчання «Заметіль-2022» почалися 9 лютого. Їхня публічна мета — нарощувати спроможності Збройних сил, але насправді Генштаб розгортав війська на напрямках із найбільшою загрозою наступу, готувався до оборони Києва та інших міст і створював систему фортифікаційних укріплень.

У лютому війська постійно переміщали командні пункти та авіацію. 35 тисяч військових були в районі ООС, а 75 тисяч — непомітно пересувались вночі, займаючи позиції оборони. Проте війська фізично не могли закрити фронт, який сягнув 2 500 кілометрів.

3

Ближче до кінця літа 2022 року «згори» втрутились у планування та проведення військових операцій. Для політиків військовий елемент — лише один із арсеналу засобів, якими досягають геостратегічних цілей. Політичне керівництво потребувало швидких перемог на фронті, щоб говорити з партнерами про військову та фінансову допомогу і зберігати підтримку всередині країни.

У Генштабі дивилися на ситуацію з військової точки зору — де, коли і як наступати чи оборонятися визначали нашими спроможностями та можливими діями противника. Генерал Залужний неодноразово повторював: «Наступати потрібно не там, де можна, а там, де треба».

Великий план поетапної деокупації всієї України, який Україна представила на спільній зустрічі генеральних штабів України, Британії та США в липні 2022 року, довелося коригувати, враховуючи можливості партнерів допомогти з артилерійськими системами та бойовою броньованою технікою.

У вересні 2022 року військові «в полі» говорили — слід залишати рубіж оборони Соледар — Бахмут. І займати панівні висоти вглиб Донецької області. У Генштабі теж схилялись до такого підходу. Але зрештою затвердили іншу стратегію — тримати Бахмут. У результаті там накопичилося багатотисячне угруповання військ противника. Ціною надзусиль наші військові стримували й знищували цю навалу.

За стандартних умов місто мало б оперативне значення, але воно стало стратегічним. Після візиту Зеленського в грудні 2022 року, історії з прапором, який президент подарував президенту США Джо Байдену, та інформаційних зусиль держави Бахмут став символом — «фортецею».

Військові вважають, що деокупація Херсону — частковий успіх. Перемога мала стратегічне значення. Ми повернули обласний центр — єдиний, який змогли захопити росіяни. Але нам не вдалося повністю знищити 25-тисячне угруповання військ противника, яке розташовувалося на правому березі Дніпра. Забракло артилерійських снарядів і часу на операцію.

4

Залужний не проводив стандартні наради — він спілкувався напряму, щоб швидко ухвалювати рішення. Додзвонитися чи написати йому міг кожен командувач і навіть командир бригади. Найбільше в армії Залужний ненавидів, коли підлеглі намагались перекласти частину відповідальності на керівника.

«Я це ненавиджу. І не хотів чинити так із президентом. Я головнокомандувач ЗСУ. Я веду операцію. Я просто інформую його про хід. Я чесно говорив, що відбувається, говорив, що ми будемо робити далі, але не хотів перекладати на нього відповідальність», — каже Залужний.

Залужний не зʼявлявся з медіа, щоб уникнути напруги у взаєминах із президентом. Він не міг говорити про стратегічні речі, підготовку до війни, наші оборонні та наступальні операції, забезпечення армії, не торкнувшись політичної складової. Адже будь-яким військовим діям передують політичні рішення. А правильних політичних рішень до лютого 2022 року не ухвалили. І це одна з причин, чому росіяни змогли захопити частину територій.

Пізніше, коли військові врятували Київ і стабілізували лінію фронту, політики відчули себе полководцями й почали втручатися в планування операцій, вимагаючи швидких перемог. Сказати про це публічно — означає власноруч підписати собі указ про звільнення. Збрехати — не варіант для Залужного. Залишається один вихід — мовчати.

Інша причина — ревнощі до його популярності з боку оточення президента. Постійне замірювання рейтингів, медіамоніторинги — на Банковій намагаються тримати руку на пульсі й не допустити появи політичних конкурентів. Щоби уникнути чергових претензій щодо «надмірної» інформаційної присутності та напруги у взаєминах з Володимиром Зеленським, Залужний волів на кожному журналістському запиті про інтервʼю писати — «ні».

Політичні питання ускладнювали роботу — потрібно було зберігати баланс і не затьмарювати політичне керівництво, відбивати деякі комунікаційні завдання ОП або виконувати їх з мінімальними репутаційними втратами.

Невдовзі після призначення Валерія Залужного [27 липня 2021 року] виник скандал. Тодішньому спікеру Верховної Ради [Дмитру Разумкову] не дозволили приїхати в район бойових дій. Ми одразу пояснили — триває заміна командувачів ООС, тому певний час політикам та посадовцям бути тут заборонено. Це потрібно, щоб не відволікати військове керівництво від ротації.

Надвечір із Офісу президента надійшов драфт іншої заяви. Її вимагали оприлюднити від імені Залужного. Текст був політизованим, емоційним й образливим на адресу спікера. Я не радила його публікувати. У відповідь посадова особа ОП кричала, що доповість про це президентові. Але я розуміла, що заява виведе головкома з його професійної площини й переведе в ранг політичних гравців та маріонеток ОП. А це було б згубно як для головнокомандувача, так і для ЗСУ.

«Бабель» спілкується із десятками людей і ретельно збирає інформацію для наших профайлів. Підтримайте нас: https://babel.ua/donate