Художник Олексій Сай створив з артефактів війни інсталяцію I’M FINE і привіз її на фестиваль Burning Man. Як створювали, монтували і сприймали роботу в 10 тонн — інтервʼю

Щороку з 27 серпня по 4 вересня в пустелі Блек-Рок у штаті Невада (США) проходить одна з найбільших мистецьких подій світу ― фестиваль Burning Man. Цьогоріч на фестивалі Україну представляє величезна інсталяція I’M FINE. Її склали з потрощених і посічених речей, які знайшли в прифронтових містах. Це дорожні знаки, знаки з назвами міст, сонячні панелі. Організувало проєкт медіа Ukrainian Witness, а співавторами стали художник Олексій Сай, колишній заступник міністра оборони Віталій Дейнега і ще команда з понад 20 людей. Металева інсталяція має 32 метри довжини, 7 метрів висоти та важить понад 10 тонн. Інсталяція пояснює, як неадекватні життєві умови стали нормою для українців і якою страшною стала ця норма — каже Дейнега. «Бабель» розпитав про роботу її художника Олексія Сая.

Як і коли у вас виникла ідея створити таку роботу для Burning Man?

Виникла взимку — точніше не скажу. Спочатку ми з Віталієм Дейнегою просто хотіли зробити щось для цієї аудиторії. Ми думали про різні варіанти, я зробив багато ескізів.

Тоді Віталію знайома прислала старенький мем із собакою, який сидить у вогні і пʼє пиво, а поруч — надпис "This is fine". Я одразу подумав, що "This is fine" — не пасує, а от фраза "Iʼm fine" — так. Я тут [на фестивалі] людям пояснюю, що це "Iʼm fine" означає «Я не помер, не дочекаєтеся, я в порядку».

Віталій сказав, що це правильний стейтмент, правильне відчуття і воно одразу зрозуміле. Тим більше, ми до роботи ще додали розбитий дитячий майданчик з Херсонської області і текст-пояснення (він більше поетичний).

Чия була ідея брати дорожні знаки й таблички з назвами міст?

Ідея була моя, але сам я по них не їздив. Знаки бусом привозив військовий Сергій Січевський, також передавала Нацполіція, а по Херсонській області збирала продюсерка проєкту Марія Мороз.

Як ви ви створювали роботу?

Я викладав знаки на асфальтованому майданчику біля «Майстерні чудес» [яка зробила каркас для роботи]. Далі — ліз на дах сусіднього цеху, щоб усе оглянути. Потім фотографував і на компʼютері робив ескіз. А далі конструкцію вже кріпили за ескізом, деякі деталі міняли. Загалом працював десь місяць.

Як довго готували весь проєкт?

Загалом ми з Віталієм Дейнегою і нашим «художнім угрупованням» готувались пів року. Збирали це понад 20 майстрів і конструкторів. Це велика робота, вона потребувала багато часу й сил. Ну а я художник — на роботу ходити не треба, комерції [для компаній-замовників] як такої немає, тому можу і чимось корисним займатися.

З яких куточків країни збирали елементи?

Чернігів, Херсон, Харків, Київщина, Донеччина. Це і деокуповані території, і ті, де йдуть бойові дії зараз. Коли Сергій Січевський привозив нам бус, я його питав: «Блін, як там люди взагалі живуть?». А він відповідав: «Там уже ніхто не живе».

У роботі є дороговкази, знаки, назви міст, двері. Який елемент вас особливо зачепив як художника?

Коли місяць носиш таке залізо, то чіпляє геть усе. Воно таке, його чіпати треба — я тому й привіз, щоб люди могли його торкатися. Я постарався створити цілісний образ.

Як транспортували інсталяцію з України в Штати?

Завантажили під завʼязку три великих контейнери підвищеної висоти. Відправили їх з України морем. Далі перевантажили у Європі і так само морем повезли у Штати. Звідти в пустелю доправляли фурами.

До монтажу такої великої скульптури залучали навіть будівельні крани. Як довго доводилося монтувати роботу?

Наше «художнє угруповання» з 15 людей [серед яких були ветерани та чинні військові] встигло бадьоро за три дні все поставити. Воно важить 10 тонн — це величезний шмат будівельної роботи у складних умовах. Це була буря, сильний вітер, нічого не видно, а металеві труби важкі — було весело.

Як сприйняли вашу роботу відвідувачі?

Люди роботу розуміють повністю, а коли я розказую — ще краще розуміють. Дуже багато людей підходили, дякували і розповідали, що робили і роблять для України. Тобто публіка, яка сюди приїхала, здебільшого сприймає цю війну як свою.

Тут така загальна картина: велика пустеля, дуже пласка, а навколо гори. Люди тут їздять на великах, бо пішки важко і довго. І ось вони бачать здалеку — серед купи-купи веселих обʼєктів — веселий напис [I’M FINE]. Вони їдуть туди десь пів години, приїжджають — і бачать, що воно не таке й веселе. Це спрацювало. Дивлячись на роботу, і чоловіки, і жінки плакали. Я з вечора до четвертої ранку простояв біля роботи і просто не міг відійти. Тому що люди підходили й підходили. Потім уже під ранок стало дуже холодно, та й народ перестав їхати. Тому я дуже втішений, що недарма горбатився.

Майже всі кажуть: «Дякуємо, що ви привезли нам це, нам це дуже потрібно». І я задоволений, що люди реагують. Також підходили двоє американців і казали, що «треба це відвезти в Москву!». Я їм кажу: «Хороша ідея, так і зробимо».

А далі будемо ходити і спілкуватися з відвідувачами — заради того ми приїхали, щоб впливати на людей. Хочемо, щоб вони рознесли цю думку, помацали руками.

Який бюджет проєкту?

Я навіть і не знаю, це краще у Віталія запитати. Я можу сказати за себе, що я тут не за гроші.

Багато людей збиралося довкола роботи?

Мабуть, тисячі. Взагалі під час фестивалю [в пустелі] живуть десятки тисяч людей, за площею це як кілька районів Києва.

Чи були роботи на Burning Man 2024, які вас вразили?

Мені сподобався здоровенний паркувальний конус, висотою десь метрів пʼятнадцять. Тут величезна кількість робіт, багато хорошого і особливо влучного мистецтва. В іншому місці люди б не зрозуміли. Але тут воно органічне. Інколи наївні й дурні речі тут виглядають просто чудово.

Але це не виставка, не художня експозиція. Це місце, яке люди прикрашають своїм мистецтвом. Люди по суті будують собі місто на тиждень. Художники привозять роботи, хтось будує свій бар з пивом, будинок, хтось робить зачіски чи манікюр. І потім у них є чотири дні щоб усе прибрати й залишити місце без змін.

А писати тексти — це також мистецтво! Підтримайте «Бабель» донатом: https://babel.ua/donate