Бджоли відчувають смак нектару, сидячи на квітці, а комарі так само смакують людську шкіру. Публікуємо уривок з українського видання «Неосяжний світ» про те, як тварини сприймають світ

Улітку 2024 року виходить український переклад книги Еда Йонга «Неосяжний світ. Як органи чуття тварин розкривають приховані світи навколо нас». Йонг — магістр філософії з біохімії, науковий журналіст. У 2021 році отримав Пулітцерівську премію за пояснювальні репортажі про пандемію COVID-19. У новій книзі автор розповідає, як різні види тварин по-особливому сприймають навколишній світ. «Бабель» з дозволу видавництва «Віват» публікує уривок з книги — про те, як тварини по-різному відчувають смак.

Для позначення сенсорної бульбашки існує чудове слово — видосвіт, або умвельт. Його визначив і популяризував балтійсько-німецький зоолог Якоб фон Ікскюль у 1909 році. «Умвельт» походить від німецького слова «довкілля», але Ікскюль використовував його не просто для позначення фізичного довкілля тварини. Умвельт, або видосвіт, — це саме та частина оточення, яку тварина здатна відчувати й переживати, — її перцептивний світ.

Безліч істот можуть перебувати в одному фізичному просторі та мати абсолютно різний видосвіт. Кліща, який шукає кров ссавців, приваблює тепло тіла, дотик волосся чи шерсті та запах масляної кислоти, що виділяє шкіра. Ці три речі складають його видосвіт. Зелені дерева, червоні троянди, блакитне небо й білі хмари не є частиною його видосвіту. Кліщ не навмисно ігнорує їх. Він просто не відчуває їх і не знає про їхнє існування. Ікскюль порівнював тіло тварини з будинком. «У кожному будинку є кілька вікон, — писав він, — які виходять у сад: світлове вікно, звукове вікно, нюхове вікно, смакове вікно й величезна кількість тактильних вікон. Залежно від того, як побудовані ці вікна, видозмінюється панорама саду. Він у жодному разі не постає як частина більшого світу. Імовірніше, це єдиний світ, що належить будинку, — його видосвіт. Сад, який постає перед нашими очима, докорінно відрізняється від того, яким його бачать мешканці будинку».

Це була радикальна ідея для того часу, а в деяких колах вона, можливо, лишається такою й дотепер. На відміну від багатьох своїх сучасників, Ікскюль розглядав тварин не як механізми, а як живих істот, чий внутрішній світ не лише існує, але й гідний ретельного вивчення.

***

Рептилії, птахи та ссавці відчувають смак за допомогою язика. Інші тварини не мають таких обмежень. Для маленьких істот їжа — це не тільки спосіб харчування, вона також може слугувати поверхнею для пересування. Так, більшість комах можуть відчувати смак лапками та ніжками. Бджоли можуть відчути солодкість нектару, коли просто сидять на квітці. Мухи відчувають смак вашого яблука, коли сідають на нього. Оси-паразити використовують смакові рецептори на кінчиках своїх жал, щоб обережно вкласти яйця в тіла інших комах. Один вид може навіть відчувати на смак різницю між хазяями, на яких уже паразитували інші оси, та тими, що наразі ще неторкані.

Якщо комар сідає на руку людини, «це справжня насолода для його органів чуття, — каже Леслі Воссголл. — Людська шкіра має смак, який надає їм додаткове підтвердження, що вони потрапили в потрібне місце». Але якщо ця рука вкрита гірким на смак засобом від комарів, рецептори на комашиних лапках змушують їх відлетіти ще до того, як вони зможуть укусити. У Воссголл є відео, на яких комар сідає на руку в рукавичці й пересувається до невеликої ділянки оголеної шкіри, але вкритої засобом від комарів. Він торкається лапкою шкіри й одразу ж відлітає. «Це жахливо, — каже вона мені, демонструючи дивний прояв співчуття до комара, — а ще — фантастично. Ми навіть не уявляємо, як це — відчувати смак пальцями».

Комахи можуть відчувати смак й іншими частинами тіла, що розширює можливості використання цього зазвичай обмеженого відчуття. Деякі комахи можуть знаходити сприятливі місця для відкладання яєць, використовуючи смакові рецептори на яйцекладі. Деякі — мають смакові рецептори на крилах, які можуть сповістити їх про сліди їжі під час польоту. Мухи почнуть умиватися, якщо відчують присутність бактерій на крилах. Навіть обезголовлені мухи будуть це робити.

Соми мають найгостріше відчуття смаку серед усіх тварин у природі. Ці риби — справжнісінькі плавучі язики. Їхні смакові рецептори розташовані на всьому безлускатому тілі, від кінчиків щупалець, схожих на вуса, до хвоста. Практично кожен клаптик на тілі сома має тисячі смакових рецепторів. Якщо ви оближете котрогось із них, ви одночасно спробуєте одне одного на смак. «Якби я був сомом, то залюбки стрибнув би в діжку із шоколадом, — каже мені Джон Капріо. — Можна було б спробувати його на смак своєю дупою».

Завдяки смаковим рецепторам, розташованим на всьому тілі, соми перетворили смак на універсальне відчуття — хоча він усе ще використовується для оцінки їжі. Вони їдять мʼясо, і, якщо ви покладете шматочок на будь-яке місце на їхній шкірі (або додасте мʼясний сік до води навколо них), вони повернуться і скористаються можливістю підживитися. Соми надзвичайно чутливі до амінокислот — будівельних блоків білків і мʼяса. Проте вони не дуже добре відчувають смак цукру. На превеликий жаль для Капріо, його шоколадна фантазія була б не такою, як він очікував.

***

Ця нездатність відчувати солодкий смак та інші класичні смаки є досить поширеною і залежить від раціону тварин. Коти, плямисті гієни та багато інших ссавців, які харчуються виключно мʼясом, також не відчувають солодкого смаку. Кажани-вампіри, які пʼють лише кров, втратили здатність відчувати солодкий смак та умамі. У панд немає потреби відчувати смак умамі, оскільки ці тварини харчуються лише бамбуком, проте вони отримали розширений набір генів, які сприймають гіркий смак і попереджають їх про наявність великої кількості можливих токсинів у роті. Інші тварини, що харчуються листям, як-от коали, також мають більше смакових рецепторів, які сприймають гіркий смак, тоді як ссавці, що ковтають здобич цілком, наприклад, морські леви та дельфіни, втратили більшість із них.

Смаковий видосвіт тварин постійно й закономірно розширювався та звужувався, щоб розпізнавати їжу, яка є навколо них. Іноді ці зміни впливали на їхнє подальше виживання. Подібно до котів та інших сучасних хижаків, маленькі хижі динозаври, ймовірно, втратили здатність відчувати смак цукру. Вони передали обмежене смакове сприйняття своїм нащадкам — птахам, багато з яких досі не мають здатності відчувати солодке.

Виняток становлять співочі — група птахів, що відзначається високою вокальною активністю та широкою адаптивністю. До неї належать малинівки, сойки, кардинали, синиці, горобці, зяблики та шпаки. У 2014 році біологиня-еволюціоністка Мод Болдвін зʼясувала, що до деяких із найдавніших співочих птахів повернулася здатність відчувати солодкий смак через заміну рецепторів, які зазвичай реагують на умамі, на рецептори, що також розпізнають смак солодкого. Ця зміна відбулася в Австралії — країні, де рослини виробляють так багато цукру, що їхні квіти переповнюються нектаром, а з кори евкаліптових дерев виділяється сиропоподібна речовина. Можливо, ці великі джерела енергії дали змогу новим ласунам процвітати в Австралії, витримувати марафонські міграції на інші континенти, знаходити багаті на нектар квіти скрізь, де б вони не опинилися, та перетворитися на величезну династію, яка зараз налічує половину видів птахів у світі. Ця історія не має наукового доказу, але вона захоплює. Цілком можливо, що якби випадковий австралійський птах не розширив свій видосвіт десятки мільйонів років тому, ніхто з нас не прокидався б сьогодні під мелодійні звуки пташиного співу.

У «Бабеля» є спеціальний рецептор, щоб смакувати вашу підтримку. Дозвольте нам відчути її знову:🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: paypal@babel.ua