Тексти

Під час Другої світової війни розвідниками ставали не тільки спецагенти, а й спеціалісти з кросвордів і чемпіони з шахів. Публікуємо уривок з нового українського видання «Книга на війні»

Автори:
Софія Коротуненко, Дмитро Раєвський
Дата:

Анастасія Лисиця / Катерина Бандус / «Бабель»

Улітку 2024 року виходить книга Ендрю Петтіґрі «Книга на війні. Бібліотеки й читачі воєнного часу». Петтіґрі — доктор філософії, професор сучасної історії в Університеті Сент-Ендрюса. Він автор декількох книг про літературу і журналістику в різні періоди. У новій книзі автор розповідає про роль книжок у збройних конфліктах — деякі з них суттєво змінювали хід війни. «Бабель» з дозволу видавництва «Лабораторія» публікує уривок з книги — про те, як британські й німецькі розвідники зламували шифри одне одного і вдало це приховували.

Про що книга

Автор досліджує різні ролі книжок під час конфліктів по всьому світу — вони впливали на рішення уряду, поширювали пропаганду і сформували військову історію, якою ми її знаємо сьогодні. Петтіґрі також відстежує, як формувалась писемна культура під впливом війн.

Як загалом оцінити роль розвідки під час війни? Можливо, ми розуміємо цінність розвідки лише після провалів. Три найбільші невдачі розвідки під час війни: упевненість німців, що союзники не зламають «Енігму», їх неспроможність передбачити висадку в Нормандії та нездатність США передбачити атаку японців на Перл-Гарбор. Усі вони змінили хід війни.

***

Найвідоміша розвідницька операція війни почалася з придбання в 1938 році Блечлі-парку — заміського будиночка в Бакінгемширі. Його купили, щоб мати укриття в разі бомбардувань Лондону. Керівник Таємної служби розвідки (нині відомої як MI6) адмірал сер Г’ю Сінклер виділив на купівлю шість тисяч фунтів власних грошей. У перші роки роботи в будиночку панувала атмосфера Оксфорду й Кембриджу — саме звідти набрали перших працівників, серед яких були знавці античності, чемпіони з шахів, спеціалісти з кросвордів, лінгвісти й історики. Блечлі-парк мав визначальне значення в доборі коду до зашифрованих німецьких повідомлень, тож дивно, що першого математика, Пітера Твінна, взяли на службу лише в 1939 році. Згодом він стверджував, що математиків ледь не занесли в чорний список, бо вважали «дивними хлопцями, відомими своєю непрактичністю». Мовляв, якщо вже й шукати вченого-дивака, «то краще вже фізика: вони ж бо хоч трохи знаються на реальному світі». До Пітера Твінна незабаром приєднався Алан Тюрінг — геній математики, який гратиме в цій історії одну з головних ролей.

Перші співробітники згадували, що в їдальні надзвичайно смачно готували, а у дворі грали в раундерз. Але атмосфера вечірки скоро зникла: завдання було надто серйозним. У 1944 році Блечлі перетворився на великий табір: у маєтку і в окремих будівлях на його території працювало десять тисяч робітників. У Блечлі вони жили у зведених на території хатинках із дерева й бетону або в навколишніх селах.

З огляду на те, що ми знаємо про німецькі розвідницькі чвари, важливо зазначити, що всі три розвідувальні служби Британії давали працівників для роботи у Блечлі. 70 % працівників складали жінки. Це ще одна разюча відмінність від Німеччини, де жінки стали працювати у сфері бездротових перехоплень лише наприкінці війни.

У 1940–1945 роках Блечлі був центром операцій британської розвідки. У небезпечні моменти війни тільки завдяки неймовірним зусиллям інженерів‑механіків, дешифрувальників та аналітиків Британія уникала можливої поразки чи голоду. Така собі старомодна розвідницька війна: добір шифрів, але на сучасний манір, адже зламати намагалися електричну шифрувальну машину, «Енігму», за допомогою якої майже блискавично передавали повідомлення, розшифрувати які міг тільки отримувач, що знав потрібні налаштування.

Головним у перемозі британців над «Енігмою» було те, що, зламавши код, вони успішно приховували це всю війну. Передаючи найважливіші дані польовим командирам, їхнім джерелом називали результати традиційної розвідувальної роботи. Флот особливо підозріливо ставився до невідомих шпигунів й іноді не зважав на дані, бо вважав їх навмисною дезінформацією. Німці часто проводили перевірки, які щоразу підтверджували, що повідомлення «Енігми» не зламано — британській розвідці дуже щастило. У 1943 році обачний адмірал Деніц наказав установити на «Енігму» флоту додатковий ротор — і розвідка втратила доступ до даних на вісім місяців, протягом яких зіткнення німецьких підводних човнів і конвоїв союзників в Атлантичному океані завершувалися кривавими бійнями.

Навіть після добору шифру все одно було потрібно багато сил, щоб зрозуміти суцільний текст повідомлень. Неопрацьовані розвідувальні дані — це незрозуміла мішанина з реєстраційних номерів, абревіатур і військового сленгу: тут і словник не завжди допоможе. Після розшифрування всі повідомлення передавали фахівцям, що відповідали за дослідження й аналіз. Матеріали для них теж створювали з нуля, але зручної дослідницької бібліотеки для цього, схоже, не облаштували. Працівники Блечлі згадували, що на початку роботи їм бракувало потрібних матеріалів.

***

Попри виснажливі протистояння німецьким криптографам вдалося багато чого досягнути. Прочитавши британські донесення, вони змогли попередити керівництво про те, що англійці й французи планують висадити війська в Нормандії в 1940 році. Гітлер запобіг цьому, окупувавши Данію та Норвегію.

Кампанія закінчилася тим, що британці, відступаючи в хаосі, залишили у Бергені сховок із важливими даними. Німці знайшли його у травні 1941 року і так дістали доступ до британського адміністративного шифру, шифру Міністерства іноземних справ і шифру торгового флоту, за допомогою якого німецькі підводні човни знаходили британські конвої під час Битви за Атлантику. У лондонських книгарнях можна було вільно придбати «Список повітряних сил», який допомагав аналізувати радіоповідомлення Королівського авіаційного флоту. У ньому друкували імена й реєстраційні номери літаків авіафлоту. Така собі шпаргалка, щоб розшифрувати код авіації. Подібні видання у вільному доступі були надзвичайно корисними для обох сторін битви розвідок.

Напередодні війни французькі газети часто друкували інформацію від посольства Франції у Берліні. Коли німці зламали французький дипломатичний код, виявилося, що це та інформація, яку передавали в зашифрованому вигляді. Вже в 1940 році німці повністю читали зашифровані повідомлення британського військового флоту, французького війська й частково — повідомлення британських і румунських дипломатів. (На той час Румунія ще не вступила у війну, але була важливою для німецької стратегії, бо Німеччина сподівалася на постачання румунського пального.)

Німцям також вдавалось успішно ламати зашифровані радянські повідомлення. Книжку з пʼятизначними шифрами Червоної армії зламали під час Зимової війни в 1939—1940 роках. У цьому допомогли фіни, що воювали. Німці захопили примірник книжки ще в перші дні операції «Барбаросса», але в 1942 році росіяни досі нею користувалися.

Щасливий випадок допоміг зламати шифр радянського військового флоту, який будувався навколо щоденної вказівки (сторінка 142, рядок 12, четверте слово) з книжки, наявної і у відправника, і в отримувача. Якийсь текст, який мали всі. Але який? Відповідь знайшли після того, як радянський військовий аташе повернувся до Москви, лишивши стосик книжок у будинку, де також жив член B‑Dienst — розвідницької служби німецького флоту. Серед покинутих книжок була й потрібна: «Історія комуністичної партії» у виданні, якого в Німеччині не було. Відтоді B‑Dienst дістала доступ до всіх повідомлень радянського військового флоту. У серпні 1941 року, через два місяці після початку «Барбаросси», німецькі дешифрувальники зламали 69 типів кодів, включно з кодом радянського генштабу.

«Бабель» не шифрується і відкрито прохає нас підтримати: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: paypal@babel.ua