Проти росіян, які катували українця, подали позов в Аргентині. Чому саме там? Так їх буде простіше зловити? Відповідає юристка The Reckoning Project Цветеліна ван Бентем

Пʼятнадцятого квітня 2024 року неурядова організація The Reckoning Project подала до суду Аргентини позов від імені українця, якого в окупації катували російські військові. Це перший в історії український позов щодо катувань, який подали саме в Аргентині. Імʼя постраждалого і навіть місце, де росіяни скоїли злочин, не розкривають. Юристи просять суд розслідувати катування як воєнний злочин і злочин проти людяності. Аргентина має право це робити, оскільки там діє принцип універсальної юрисдикції, тобто в цій країні можуть розслідувати міжнародні злочини, навіть якщо їх скоїли на іншому кінці світу. Групу юристів, які готували позов, очолює правознавиця з Оксфордського університету і старша юрисконсультка The Reckoning Project Цветеліна ван Бентем. Кореспондентка «Бабеля» Оксана Коваленко поговорила з нею про те, чому обрали саме Аргентину, чому імʼя постраждалого утаємничили та які перспективи заарештувати російських злочинців.

Розкажіть про цю справу, що сталося з потерпілим?

У понеділок ми разом із проєктом Reckoning подали кримінальну скаргу до аргентинського суду від імені українця, який пережив тортури. Скарга ґрунтується на принципі універсальної юрисдикції, який дозволяє державам розглядати справи, навіть якщо міжнародний злочин стався не на їхній території.

Ми подали позов щодо воєнних злочинів і злочинів проти людяності, які повʼязані з катуваннями. Ці злочини скоїли російські сили на окупованих українських територіях. Потерпілого незаконно позбавили волі, катували електричним струмом, душили, щоб отримати інформацію і залякати. Ми не можемо розкрити більше деталей, місто чи імена, щоб не дозволити російським військам знищити докази й не наражати на небезпеку членів родини потерпілого, які залишилися в окупації.

Є ще двоє людей, які були в тому самому місці, і вони підтверджують інформацію. І на додаток до цього Комісія ООН з розслідування злочинів в Україні теж документувала докази про тортури в тому окупованому місті.

Тільки одна жертва в цьому кейсі?

Так. Не тому, що ми не змогли б зробити це з більшою кількістю жертв. Ми хотіли взяти справу, яка б була беззаперечною. Також є стратегія Генпрокуратури України про те, що потрібно розслідувати кожен злочин. Тому ми не намагалися зібрати якомога більшу справу, а хотіли знайти одну сильну справу, з якої можна почати.

У світі доволі багато країн з універсальною юрисдикцією. Чому ви обрали Аргентину?

Аргентина в минулому мала справу саме з тортурами після періоду диктатури. Тому їхня судова система має досвід таких справ, зокрема й щодо катування струмом.

Крім того, на міжнародному рівні Аргентина — лідер у боротьбі за справедливість. І це не перший їхній позов за універсальною юрисдикцією. Їх було багато. Наприклад, щодо злочинів епохи [Франсіско] Франко було відкрите розслідування, там навіть видали ордери на арешт. Аргентина була однією з провідних країн у нещодавно ухваленій Любляно-Гаазькій конвенції, яка стосується саме взаємної правової допомоги у кримінальних справах, повʼязаних із міжнародними злочинами.

Хоча наш випадок дещо унікальний. Зазвичай за універсальною юрисдикцією подають справи про злочини в тих країнах, де їх не хочуть розслідувати. Наприклад, Мʼянма, Китай, Сирія. А Україні просто складно впоратися з навантаженням.

Аргентина може розглядати справи заочно, чи злочинець має фізично бути на лаві підсудних?

Зараз у них немає заочного судочинства.

Тож на що ми можемо сподіватися?

Для початку ми хочемо, щоб розпочали розслідування протягом наступних тижнів або місяців. А потім будуть засідання для збору доказів, сподіваємося, що зберуть свідчення жертв. І тоді ми можемо сподіватися, що видадуть ордери на арешт або на екстрадицію. Це та стадія, на якій вони перебувають зі злочинами часів Франко. А далі, звичайно, усе залежатиме від того, як виконають ці ордери. Але заочного суду не може бути.

Чи було у вас власне розслідування? Є імена можливих винуватців?

Деяких винуватців ми змогли ідентифікувати за позивними або шевронами. Деякі імена та прізвища буде нескладно зʼясувати, бо ми знаємо місце і позицію, де людина була в той конкретний період часу.

У справі йдеться про три рівні порушників: ті, хто безпосередньо катував, ті, хто відповідав за конкретне місце позбавлення волі, і треті — ті, хто сприяв або дозволяв катування. Тут йдеться і про відповідальність командирів, і про пособництво чи сприяння злочину.

В Аргентині кримінальна юстиція побудована не так, як в Україні, бо ви зверталися не до правоохоронних органів, а одразу до суду. Яка там процедура?

Так, тут ми не маємо йти до прокурора. Подали скаргу до Федерального суду. Далі призначать суддю, і він має вирішити, чи починати розслідування. Якщо так, то призначать державного обвинувача, прокурори почнуть збирати докази, поговорять із жертвою. Вони мають співпрацювати із Комісією ООН з розслідування злочинів в Україні, принаймні ми попросили про це.

Тут є один важливий момент. В Аргентині універсальна юрисдикція на засадах субсидіарності — це означає, що немає іншої юрисдикції, яка розслідує цю справу. Тож українська прокуратура готова підтвердили аргентинській судовій системі, що вона не розслідує цю конкретну справу.

Як довго може тривати розслідування, якщо суддя порушить справу?

Це може зайняти багато часу. Скільки — ми не знаємо. Немає конкретних термінів, протягом яких вони повинні винести рішення. Ми сподіваємося, що оскільки це проста скарга, судді не знадобиться багато часу, аби відкрити розслідування. Але після цього можуть пройти роки. Ще й тому, що треба зібрати чимало доказів не на території Аргентини. Тому доведеться співпрацювати з низкою громадянських і міжнародних організацій. На це треба час.

Навіть якщо справа дійде до ордерів на арешт, це все одно триватиме довго, бо видача ордера не означає, що його виконають. Та навіть початок розслідування буде успіхом, бо важливо створити правдиву картину подій, особливо в судовому середовищі. Якщо будуть ордери на арешт чи екстрадицію, буде ще краще, адже ми чітко визначимо людей, які несуть відповідальність.

Якщо ордер буде, Аргентина звертатиметься до Інтерполу? Як шукатимуть злочинців?

Усе залежатиме від того, як вирішить діяти аргентинська судова система. Але, на мою думку, зараз це не головне питання, про це зарано думати.

Чи були успішні випадки, коли Аргентині видали когось із міжнародних злочинців?

Якщо під успіхом ви маєте на увазі момент, коли злочинця затримали, то ні. Були ордери на арешт за злочини, скоєні за часів режиму Франко в Іспанії. Але Іспанія не виконала ці ордери й не співпрацює.

Взагалі, я думаю, що в рамках універсальної юрисдикції успіх — це не обовʼязково затримання злочинця.

А що тоді є успіхом у такій справі? Чого має бути достатньо для жертви?

Для початку — щоб історію жертви вислухали в суді. Важливо створити відчуття розуміння і співпереживання тому, що відбувається в Україні, бо Аргентина має власний досвід диктатури. Другим показником успіху є сам факт того, що жертва ділиться своїм болем, тому що це акт опору. І ми використовуємо всі законні способи, щоб притягнути російських злочинців до відповідальності.