Ізраїльські розвідниці неодноразово рятували країну, навіть від ядерної загрози. Публікуємо уривок з нового українського видання «Амазонки Моссаду» — про подвиги спецслужбовиць

У березні 2024 року вийшла книга Міхаеля Бар-Зохара і Ніссіма Мішаля «Амазонки Моссаду. Жінки в ізраїльській розвідці». Бар-Зохар — історик, автор книжок про ізраїльських політиків, зокрема про Давида Бен-Гуріона і Шимона Переса. Мішаль — журналіст, дослідник історії Ізраїлю та його розвідки Моссаду. Автори вже не вперше працюють разом — у 2012 році вони написали книгу про найвидатніші операції Моссаду, яку у 2021 році переклало видавництво «Наш Формат». Нову книгу автори присвятили амазонкам Моссаду — жінкам, які виконували небезпечні місії на рівні з чоловіками, а часто — краще за них. Спецслужбовицям доводилося боротися не тільки з ворогами Ізраїлю, а й із самотністю і зневажливим ставленням колег-чоловіків. «Бабель» з дозволу видавництва «Наш Формат» публікує уривок з книги «Амазонки Моссаду. Жінки в ізраїльській розвідці» — про операцію «Тріо». Про те, як три розвідниці Моссаду здобули дані, що підтверджували будівництво ядерного реактора в Сирії. Завдяки їхній роботі уряд Ізраїлю знищив смертельно небезпечний для країни обʼєкт.

З бурхливої історії Ізраїлю постала ціла галерея сміливих, винахідливих і впевнених у собі жінок. Багатьох з них завербував «Моссад» або військова розвідка, інші стали доброволицями й навіть самі придумували небезпечні місії, не просячи нікого ні настанов, ні підготовки. Більшість із них були бійчинями «Моссаду» (оперативницями на передовій), інші службовицями цієї організації на різних посадах. Вони теж заслуговують на те, щоб їх вважали частиною цієї унікальної спільноти. Багато з них заплатили високу ціну за свою відчайдушність тортурами й увʼязненням, якщо їх затримували, чи болісною самотністю під час місій і в приватному житті, коли вони жертвували мріями про родину та дітей заради свого покликання. З купи книжок про «Моссад» постає хибна картина — таємна армія хоробрих, сильних і розумних чоловіків, подібних на Джеймса Бонда чи інших першокласних шпигунів, яких повно в кіно, серіалах і дешевих романах. Настав час змінити цю уявну картину реальною, де, крім чоловіків, побачимо жінок «Моссаду».

Ми не можемо описати сотні подвижниць, які служили в таємній армії. Не можемо навіть назвати їх усіх або повністю розповісти їхні історії, оскільки багато з того, що вони робили й роблять, ще багато років залишиться засекреченим. Однак бійчині, історії яких ми вирішили тут розповісти, належно представляють цей таємний, відданий і рівний чоловічому орден, який, однак, часто ігнорували чи не помічали.

* * *

Сьомого березня 2007 року Ібрагім Отман вийшов з ліфта на четвертому поверсі готелю й попрямував до своєї кімнати, але побачив дивне видовище, яке змусило його зупинитися. Біля сусідньої кімнати на підлозі сиділа молода жінка і гірко плакала. Біля неї лежала велика срібляста валіза. Вона била по її твердій кришці кулаками, тиснула на дві застібки, намагаючись їх відкрити. Марно. Отман на мить завагався, а тоді підійшов до неї.

— Що трапилося? — запитав він англійською. — Я можу чимось допомогти?

Жінка підвела заплакане обличчя:

— Валіза замкнена, схлипнула вона. А ключ я загубила. Не знаю як. Не знаю, що мені робити.

— Можливо, унизу, у реєстратурі... Може, вони знають...

— Нічого вони не знають! Я поклала у валізу гаманець з усіма документами й ключами від кімнати. Тепер не можу зайти. І... мої документи... гроші...

— Можу спробувати вам допомогти, — знову ніяково запропонував він.

— У вас не вийде.

Він став біля неї на коліна і спробував відкрити застібки. Не вийшло.

— Може, усе ж зателефонувати вниз? — знову запитав він.

— Це не допоможе, тут вона завагалася. Заждіть, мені казали... Може, у вас є якийсь ключ, викрутка... чи складаний ніж?

Отман знизав плечима:

— Ні, вибачте, раптом йому сяйнула думка. Може, ключ від кімнати? Спробуймо.

— Не думаю, — відказала жінка. — Але... давайте, я спробую.

Він дав їй ключ від кімнати. Вона нахилилася над валізою, повернувшись до нього спиною так, що він не бачив її рук. Спритно втиснула ключ у щось, схоже на пластилін, який ховала в руці. Вставила Отманів ключ у вузьку щілину над застібками, тоді знову на них натисла. Почулося металеве клацання.

— О Боже! Спрацювало! — жінка вражено дивилася на валізу.

— Спрацювало, — повторив за нею Отман. Вона дивилась на нього зі щасливою усмішкою.

— Дякую. Дуже-дуже дякую. Ви мене врятували. Справді!

Жінка віддала йому ключ і почала порпатись у валізі. Тоді вийняла великий брунатний гаманець і відкрила його.

— Ось де мій ключ!

Отман пішов до своєї кімнати.

— Ще раз дякую вам, пане, гукнула вона.

Чоловік зайшов у кімнату. Він навіть не здогадувався, що, втиснувши його ключ у пластилін, та пані зняла відбиток. Менше ніж за годину заплакана дівчина Ніна разом зі своїми товаришами з «Моссаду» успішно зробить дублікат ключа. Тож оперативники спецслужби зможуть проникнути в кімнату Ібрагіма Отмана, який очолював комісію з ядерної енергетики при сирійському уряді.

«Моссад» уже, але безуспішно стежив за Отманом. Уривчаста інформація з різних джерел, здебільшого зі звіту майора ЦАГАЛу (Армії оборони Ізраїлю) Якобі, який працював на «Аман» (військову розвідку), викликала підозри в тому, що Сирія, можливо, наслідуючи приклад Ірану, Іраку й Лівії, намагатиметься розробити ядерну зброю. Більшість експертів «Моссаду» відкинули теорію Якобі.

* * *

О восьмій вечора вони зустрілись у холі готелю і викликали таксі до ресторану. Коли вони пішли, у холі розосередилася команда «Кешету». Дві амазонки й боєць усілися в крісла неподалік ліфтів. Якщо Отман раптом передумає і повернеться зарано, вони затримають його, перш ніж він підніметься до своєї кімнати. Командир команди Ейтан сидів у припаркованій біля готелю машині. За кілька хвилин він почув у навушниках голос когось зі своїх людей. Службіст сказав кодове слово, повідомивши, що пара зайшла в ресторан і вже сидить за столом. Отман, звісно, не знав, що за сусідніми столами чатують інші бійці «Моссаду», щоб переконатися, що вечеря іде за планом, і захистити «Мерилін», якщо Отман погано поводитиметься...

Усе було готово до третього етапу місії (і третьої амазонки). Ейтан відправив оперативників (Еяль і Кіру) на четвертий поверх готелю. У них був ключ до кімнати Отмана, тож вони з легкістю туди проникли. Обшукали номер. Отман залишив на столі кілька особистих речей і стільниковий телефон! Мабуть, не хотів, щоб під час вечері з Мерилін його увагу відвертали дзвінки.

Телефон був захищений паролем. Кіра за кілька хвилин успішно зламала апарат в обхід пароля. Перевірила вміст смартфона, у якому було повно повідомлень і документів. Аж раптом вони натрапили на велику теку з фотографіями. На екрані один за одним зʼявлялися неймовірні кадри. На них була величезна будівля, у ній ядерний реактор на останніх стадіях будівництва, значні частини його активної зони, а біля нього — азійці (китайці та корейці). На інших фото було місце розташування реактора в безлюдній місцевості. Загалом приблизно 35 знімків. Розвідники не могли повірити своїм очам. Отман фотографував таємний реактор і азійських експертів на мобільний телефон!

Угамувавши емоції, оперативники завершили місію. Еяль переглянув документи, розкидані на столі, але не знайшов ні чого цікавого. Кіра за допомогою принесеного обладнання скопіювала фотографії з телефона. Вони поклали все назад на стіл і вислизнули з кімнати.

Після вишуканої вечері в «Сільвіо Ніколь» Отман і Мерилін повернулися в готель. Попрощались у холі, й Мерилін щиро подякувала кавалеру за приємний вечір. Подяку він заслужив.

* * *

Як мовилось у звіті «тріо», три амазонки «Моссаду», здійснили одне з найбільших досягнень в організації. Неймовірний матеріал, добутий завдяки Ніні, Мерилін і Кірі, негайно показали рамсаду, начальникові генштабу і премʼєр-міністру. На знімках, зроблених у будівлі, було видно велику циліндричну структуру з тонкими, але міцними зміцненими стінами. На інших фотографіях зовнішні риштування, що підтримували стіни реактора. І ще були знімки другої, меншої будівлі з мастильними насосами, біля якої припарковано кілька вантажівок. Третя споруда явно башта, яка постачала реактор водою. Рамсад Даган поклав на стіл премʼєр-міністра Ольмерта брунатний конверт із 35 фотографіями, які «Моссад» привіз із Відня. Егуд Ольмерт був приголомшений. «Це ж плутогенний [для виробництва плутонію] реактор», — сказав Даган. Важко було навіть уявити неймовірніше відкриття того, що фактично становило смертельну загрозу для Ізраїлю. «Знак питання знято, — повідомив помічник Дагана Ольмерту. Залишилися тільки знаки оклику». Даган запитав: «Пане премʼєр-міністре, що нам робити?». Той відповів: «Знищмо його!».

Команда «Бабеля» також плідно працює, наприклад, викриває злочини росії. Підтримайте нас донатом: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: paypal@babel.ua