На фронті загинув український поет Максим Кривцов. Він не встиг закінчити свій новий роман. Ось що пишуть про Максима його друзі — прочитайте і купіть його збірку «Вірші з бійниці»

Максиму Кривцову було 33 роки. Він народився в Рівному, навчався в Київському національному університеті технологій та дизайну, жив у Києві. Максим був учасником Революції гідності, а потім у складі добровольчого батальйону «Правого сектора» поїхав на фронт. У 2019 році демобілізувався зі Збройних сил, але після повномасштабного вторгнення росіян повернувся до армії. Шостого січня 2024 року Максим опублікував пост у Facebook — пропонував гру з його поетичною збіркою «Вірші з бійниці»: користувачі пишуть сторінку і рядок, а Максим кидає фото уривка з книжки. В одному з коментарів мама Максима написала, що він загинув. Письменник Любко Дереш повідомив, що на фронті Максим писав новий роман. Збірка «Вірші з бійниці» вийшла в кінці 2023 року. Почитайте його вірші та те, що про Максима пишуть друзі.

Анастасія Нікітіна, організаційна директорка в Kyivbookfest

Я хочу розповісти про Макса «Далі» Кривцова, якого завжди памʼятатимемо я і моя Дарина. Далі був улюбленим ментором усіх дітей без винятку табору «Строкаті Єноти». Він багато фотографував таборові пригоди, а ще читав дітям книжки. Я чула початок цієї історії, коли одного разу спробував щось почитати і щоразу дітей збиралося все більше. Вони як каченята сиділи навколо нього.

А ще якось взимку, вже під час місцевих лижних походів, він пригощав дітей панкейками власного приготування і грав з дітьми в настолки. Він посміхався кожному, в нього було велике серце, багато світла та безмежна любов, яку діти відчували й дарували навзаєм свою.

Десь трохи понад рік тому Далі прислав нам в редакцію свої вірші. Ми дуже хотіли, щоб це була не просто збірка віршів. Це його думки, вірші, фото, голос у записах, його ідеї про порожню сторінку для ваших записів, фрагмент, написаний його почерком. Він так чекав цю книгу і так радів її появі.

Книга вийшла 22 грудня. У цей день діти вирушали в «Строкаті Єноти». А вже зранку Далі зустрів дітей в таборі. Це був сюрприз для дітей, всі раділи. Два дні відпустки серед друзів в місці сили, де його завжди чекають. Саме тут Далі вперше зачитав дітям свої вірші.

Зоряна Биндас, креативна продюсерка в «Суспільне мовлення»

Якось ти наснився мені в карпатському хаосі. Коли я розповіла сон — жартував, що нам треба покавувати в горах.

Торік спекла торт, і ти дякував. А мені було незручно, що вас багато, торта мало, тож обіцяла наступного разу спекти і передати вам два, але наступного разу не буде.

Ти так чекав на свою книгу. Я пропонувала зробити з тобою зустріч в Тернополі.

— Не хочу презентацій, — відповів.

А я сподівалась, що передумаєш.

Ти якось сказав, що любиш котів більше, ніж собак. І дуже хочеш кота. І в тебе зʼявився кіт. І вийшла твоя книжка. Вся моя ФБ-стрічка зараз — твоя книга, Кривцов Максим.

Марія Кравченко, комунікаційниця «Вавилонʼ13»

Максим ніс стільки світла й тепла. Завжди вивертав душу своїми текстами. Мріяв про збірку, видав її, не встиг презентувати як слід. Любив рудих котів і цукерки «Червоний мак».

«Всміхався частіше

ніж говорив

загинув...».

Хочеться, щоб хтось подзвонив і сказав, що це все — неправда, але за цей вечір три дзвінки завершилися тишею після фрази «Маріє, Макс… загинув».

Хочеться, щоб завтра Макс написав швидко «Дякую», бо я нарешті пошерила його збірку на сторінці Babylonʼ13. Як і обіцяла. Бо я декілька днів відкладала, а він… Він так хотів, аби його збірку читали.

Макс переживав, що йому не відповідають блогери, що люди не купують його збірку. І просив усіх включитися і поширити про неї інформацію.

Я свій примірник отримала в пʼятницю. Ще жартувала, що треба встигнути підписати. Не встигла.

Ми втратили дуже сильну людину, сильного громадянина. Ми втратили дуже сильного поета. І понад усе мені б хотілося, аби памʼять про Макса жила, аби вірші Далі читали й далі.

Ірина Цілик, режисерка

Він був ментором і другом мого сина. «Найдобріший з усіх». Власне, ми так і познайомилися: Макс скинув мені деякі фото з дитячого табору, потім писав різні речі про мою дитину. У цьому було стільки тепла. Зараз перечитую різне (господи, «9 годин тому був у мережі») і задихаюся.

«Передай Андрійкові, що для того, аби зробити гарне фото, потрібно... фотографувати» (2020 рік).

Сьогодні я бачила, як мій син змінився на обличчі. Хоча ми шепотілися. На жаль, я вже бачила коментар мами Макса під його останнім постом. Тому так, впевнена. Але я не знаю поки, як прийняти ще й цю смерть.

Яким же Макс був талановитим. З якою легкістю і радістю я рекомендувала його всім як поета. Десь тиждень тому я отримала від нього його свіжовидану книжку віршів, якою він так пишався. На етапі рукопису він зі мною радився і про відбір віршів, і про структуру збірки, і про всякі дрібниці. Я була щиро рада написати відгук для обкладинки, бо справді люблю його вірші. Отримавши книжку, просто поклала на поличку. Подумала, що прочитаю трохи згодом і подивлюся, як все вийшло в результаті. Від думки, що ця його така вимріяна книжка з ним сталася, але він взагалі не встиг нею насолодитися як слід, хочеться вовком вити.

«Я думаю, коли матиму час, зробити презентацію для дітей, і щоб мої вірші читали діти з табору. Я вирвався на день в «Строкаті Єноти» і провів там першу презентацію для дітей. Читав для них ці важкі вірші про смерть. І діти були дуже зацікавлені й вдячні. Але не знаю, коли це зроблю…» (тиждень тому мені писав).

Максу було 33 роки! Він мав провести ще купу презентацій та виступати на різних сценах, читати для дітей і дорослих, готувати свої чудесні сирники й фотографувати красу природи і людських облич.

Єлизавета Козорог, волонтерка

Наша перша зустріч з Максимом була в лісі. Ми пили чай, гуляли й фотографувалися. Ввечері їли фалафель. Почали дружити.

Він пишався, що розгадав сенс слів із пісні «Любопитсво» Кургана. Бо ж спів дельфінів схожий на скрип старих дощок у підлозі.

Памʼятаю, один раз ми зібралися на концерт «Пирятина». Я їхала після роботи, втомлена і ніяка. Перед виступом гурту Далі посадив мене посеред вулиці, дістав із рюкзака судочок із макаронами і веганськими котлетками. Люди оглядалися на нас, а він хотів мене нагодувати.

Ми часто обмінювалися книжками.

Він навчив мене готувати неймовірно смачні котлетки із сочевиці, печиво і поділився рецептом пасок, які я пекла за рік до повномасштабної.

Мій вірний компаньйон у походах в театр.

Один раз після вистави ми поїхали на Поділ, де показав мені «Автостанцію Піцца» із неймовірно смачною піцою із котлетками по-київськи.

З ним завжди можна було поговорити й помовчати.

Я дуже сумуватиму, друже.

Допомагайте українській армії. Задонатьте «Повернись живим».