Діти в дитбудинках потребують «безпечних друзів». Ви можете таким стати — і це набагато кращий подарунок на свята, ніж солодощі та іграшки. Ось як це зробити

Від Дня святого Миколая і до «старого» Різдва 7 січня діти в дитбудинках отримують посилену увагу: бізнеси, організації та окремі благодійники активно завозять до закладів подарунки, найчастіше солодощі та фрукти. Волонтери, які опікуються дітьми системно, запевняють, що цього не варто робити: крім перенасичення глюкозою, це штовхає дітей до меркантильних очікувань від дорослих і травматизації після залишення дитбудинку, де солодкого просто так уже не дають. Натомість для охочих допомогти дітям без батьківської опіки існують інші інструменти ― зокрема й можливість стати для когось із таких дітей наставником. Це означає регулярно зустрічатися з обраною дитиною і, як висловлюються волонтери, «стати для когось безпечним другом». За допомоги волонтерки Аліни Шаповал, яка є наставницею вже три роки, і координаторки програми наставництва львівської ГО «Турбота в Дії» Юлії Прийми розповідаємо про цей формат підтримки дітей детальніше.

Наставництво означає, що я маю чогось навчити дитину?

Суть не в цьому. Ідеться про довірливе спілкування дорослого і дитини, регулярні зустрічі, зазвичай по годині щотижня. Звісно, цей час можна присвятити й виконанню шкільної домашки, але важливіше у принципі допомогти дитині зорієнтуватись у житті. «Я говорю з дитиною про фінансову грамотність, зі старшими дівчатами — про сексуальну освіту. Вихователі їм цього не донесуть, самі діти ніде не прочитають ― добре, якщо надивляться якихось тіктоків. Розповідаю про стосунки з алкоголем, ― каже Аліна Шаповал. ― Варто розуміти, що ти даєш дитині базу. Це навички спиратись на себе, любити себе ― а тоді в неї вже зʼявляться і нормальна освіта, і робота, і друзі, і кохання».

Це державна програма? Вона якось регулюється?

Держава наставництво активно підтримує. Іще у 2017 році зʼявилась постанова Кабміну, яка визначає базові поняття наставництва і вимоги до наставників. Є окрема сторінка про наставництво на державній платформі dity.gov.ua. Обовʼязковою для початку наставництва є співбесіда в місцевому державному Центрі соціальних служб. І дитбудинок як державна установа підписує з наставником чи наставницею офіційний договір.

До реалізації цієї програми соціальними службами долучаються також громадські та благодійні організації з відповідними досвідом і компетенціями. Вони стають партнерами соціальних служб і допомагають у співпраці з дитбудинками, відборі наставників, їхнім навчанням і супроводом у процесі наставництва.

Якщо я схочу цим зайнятись ― із чого почати?

Зверніться до обласного центру соціальних служб, центру соцпослуг за місцем проживання чи до громадської організації, яка реалізує цю програму у вашому регіоні. Знайти потрібну організацію допоможуть на dity.gov.ua чи сайті Асоціації наставництва для дітей та молоді. Зараз волонтери працюють над створенням мапи таких організацій.

Після зустрічі-знайомства із представником соціальних служб чи координатором програми у громадській організації вам призначать співбесіду із психологом. Якщо від них немає ніяких застережень — починайте збирати пакет документів. Їх небагато — це копія паспорта, податкового номера, довідка про несудимість і медична довідка. Підготувати останню зазвичай забирає найбільше часу ― до місяця. Так ви стаєте кандидатом у наставники й чекаєте найближчого тренінгу. Зазвичай він триває два вікенди й покриває всі основні питання взаємодії з дитиною. Тоді тренери формують висновок щодо кожного учасника і передають дані в обласний центр соціальних служб. Їхні спеціалісти вирішують, може ця людина стати наставником чи ні, і якщо так — формують висновок. Із цим документом дорослий вже вважається готовим до наставництва.

Як обирають дитину? Немає ж «каталогу» дітей, які хочуть отримати наставника?

Каталогу не існує, підбором наставника для кожної дитини займається координатор програми. І наставники, і діти заповнюють анкети — це один з інструментів для формування майбутньої пари. А ще є групові зустрічі, де різні діти та наставники проводять час разом. Якщо з кимось із дітей стається «метч», можна дізнатись, чи ця дитина не має наставника і чи не проти його мати. Якщо ні ― варто спробувати. Остаточне ж рішення щодо формування пари приймає координатор програми спільно із представниками закладу і соціальних служб.

Перша зустріч зазвичай ознайомча, тут ще ніхто нікому нічого не обіцяє. Вона проходить у присутності представника ГО, яка опікується програмою наставництва, і представників закладу. Якщо контакт не лагодиться, дорослий та дитина прощаються. Якщо все в порядку, дорослий підписує договір із закладом і соціальною службою й стає наставником дитини, а дитина ― його наставною.

А можна взяти наставними кількох дітей?

Зазвичай ні, це індивідуальне спілкування. Винятки бувають або якщо в дорослого добре виходить і він чи вона іще має вільний час, або якщо йдеться про брата чи сестру наставної дитини приблизно одного віку.

Окей, я тепер наставник. Що далі? Як проходитимуть зустрічі?

Найпоширеніший формат наставництва ― щотижневі годинні офлайн-зустрічі. Здебільшого це відбувається на території дитбудинку, перші зустрічі часто навіть проходять у кімнатах із відеокамерами, які записують звук. Це продиктовано вимогами безпеки дитини. Із часом, якщо дитина і керівництво закладу вам довірятимуть, ви можете брати наставну чи наставного на коротку прогулянку. Також програма передбачає можливість брати дитину додому строком до трьох діб, якщо це вихідні чи канікули (обовʼязково за згодою закладу і членів сімʼї наставника).

На зустрічі можна брати ігри, щоб грати в них разом. Можна брати книжки й читати їх дитині. Головне ж ― просто спілкуватись. І не задаровувати підопічного: наставні мають чекати саме людину, а не подарунків.

Діти не хотітимуть, щоб їх всиновили / вдочерили? Як тут вибудувати кордони?

Залежить від дитини. Якщо в неї є живі мама і/або тато, зазвичай вона хоче повернутись саме до них. Якщо ж у дитини нема нікого, то часто вони справді хочуть знайти нових маму чи тата. Вони сподіваються на це навіть від волонтерів, які разово до них приїхали, каже Аліна. Тому важливо одразу окреслити те, що ви можете дати дитині. Можна навіть скласти список того, із чим наставна чи наставний може до вас звернутися, із чим ви можете допомогти.

Не варто також думати, що ви як наставник станете єдиною надією чи близьким другом дитини. Дитина може цього й не захотіти. А ще їй може бути нецікаво слухати ваші історії про карʼєру чи відповідальність. Ким точно можна стати ― це референсом зі світу дорослих, який за потреби поділиться думкою про те, як що в житті влаштовано.

Скільки триває така програма?

Згідно з договором, ви погоджуєтесь стати наставником принаймні на один рік. Взагалі ж максимального строку тривалості програми немає. Наставники можуть продовжити спілкуватися з дитиною навіть після того, як їй виповниться 18 років і вона залишить дитбудинок. Тоді державою чи ГО це вже не регулюється, кількість і умови такого спілкування визначають самі учасники. Часом воно триває і тоді, коли в наставних зʼявляються власні діти.

У мене змінились обставини і я вже не можу бути наставником для дитини. Що робити?

Якщо потребуєте паузи ― це можливо, просто донесіть це дитині. Якщо прагнете достроково завершити наставництво взагалі, попередьте дитину про це заздалегідь. Обовʼязково попередьте про свої труднощі чи рішення й коорднатора програми. Головне ― потурбуйтесь, щоб дитина не почувалась винною в тому, що ви йдете. «Більшість дітей в таких закладах і так відчувають провину за те, що їх вилучили із сімʼї, ― каже Юлія Прийма. ― Вони вважають, що це їхня вина [що вони туди потрапили], а не дорослих, які їх доглядали». Важливо не зробити це відчуття ще сильнішим.

Можна підібрати дитині наступного наставника. Головне ― проговорювати все з дитиною і не робити різких кроків.

У яких випадках не варто йти в наставники?

Турбота про іншого не вирішить ваших особистих психологічних проблем. Якщо за рахунок наставництва ви хочете покращити свій моральний стан ― це хибний шлях.

Не варто займатись наставництвом тим, хто не має стабільності в житті. «У це треба йти дуже усвідомлено і розуміти, що це щонайменше на рік, а то й на довше ― каже Юлія. ― Якщо ви не можете розпланувати свій день, тиждень, місяць, якщо у вас бракує часу на задоволення своїх базових потреб, як ви тоді зможете забезпечити відчуття стабільності дитині, систематично приділяючи їй час?»

Не варто йти в наставництво з почуття громадянського обовʼязку. У такому разі комунікація з дитиною навряд витримає багато випробувань. Необхідна й достатня умова для того, щоб стати наставником ― це бажання і можливість давати свої час і увагу.

Ні, наставництво не дає чоловікам відстрочки від мобілізації.

Також від наставництва відмовляють дуже мʼяких людей, якими діти легко зманіпулюють. «Наставник не гаманець, не спонсор: він не зобовʼязаний купувати новий телефон, кожної зустрічі водити у фастфуд тощо, ― каже Юлія. ― Це про щось більше. Це про дорослого безпечного друга». І цей друг має вміти сказати «ні».

Також не варто займатись цим, розраховуючи на вдячність дитини. «Ти можеш не отримувати вдячності роками, а потім, коли наставному вже 30 буде, він напише тобі, що в якийсь момент ти допоміг йому змінити своє життя, — каже Аліна. — Наставництво ― це оця історія».