Репортаж із тюрми для полонених росіян і життя вчорашніх колаборантів на звільнених територіях. Провідні видання світу про війну 3 листопада

Ізраїльсько-палестинський конфлікт із російсько-українською війною порівнює в колонці на The Jerusalem Post американський автор Браян Фріденборг. Напад росії на Україну він бачить як «імперську і колонізаторську війну, дуже схожу на попередні; контролювавши значну частину українських земель колись у минулому, тепер росія вважає, що має право на зухвалу анексію та зневагу до міжнародного права». Як і раніше, росія «щаслива» депортувати українців до росії та заселити захоплені території росіянами, нав’язавши свій історичний наратив. Так само нерідко чинить Ізраїль щодо палестинських територій, пише автор. Тель-Авів заохочує ізраїльтян оселятися на палестинських землях, не має нічого проти, коли місцеве населення залишає їх ― і, зрештою, проголошує такі території Ізраїлем. З іншого боку, пропалестинські організації на кшталт ХАМАСу та «Ісламського джихаду», атакуючи Ізраїль, обирають цивільні цілі. Їм байдуже, скільки цивільних загине ― і росія зараз діє точно так само. «Оцінюючи свої вчинки, подумайте, на чиї дії вони більше схожі в цій війні ― українців чи росіян, ― радить мешканцям Ізраїлю та Палестини Фріденборг. ― Якщо ви впізнаєте в діях своєї сторони росію ― справи кепські». Зрештою Україна переможе, переконаний автор колонки, а світ розбиратиметься з російськими злочинами та комплексами в судах і міжнародних трибуналах. Якщо ізраїльтяни та палестинці не хочуть такої ж долі ― а їхній конфлікт теж колись дійде кінця ― їм варто замислитися про свою тактику, підсумовує Фріденборг.

Великий репортаж із найбільшої в Україні тюрми для полонених російських військових підготував австралійський суспільний мовник ABC. Цей заклад розташований на Львівщині. Скільки ув’язнених там перебувають ― не вказано, однак автори пишуть, що щотижня до тюрми прибувають приблизно 50 нових в’язнів і стільки ж вирушають на черговий обмін полоненими. За Женевськими конвенціями, із в’язнями не можна проводити інтерв’ю, якщо вони самі не схочуть. Охочі поговорити з австралійцями серед полонених знайшлись. Так, 21-річний Микита із Сибіру втратив обидві ноги, наскочивши в окопі на міни, поставлені своїми ж. Коли він прийшов до тями, не міг згадати телефон матері ― українські військові дозволили йому скористатись інтернетом. Микита не розуміє сенсу цієї війни та мріє про якісні протези, які дозволили б йому повернутися до цивільного життя. Його сусід по камері, 21-річний Віталій з Донецька каже, що потрапив на війну через обман: за день до 23 лютого його запросили до військкомату нібито на тренувальні збори ― однак натомість, давши лише автомат Калашникова, відправили в бій на Харківщину. Представник адміністрації таких тюрем Петро Яценко, який також бере участь в організації обмінів військовополонених, сказав медіа, що російська сторона більше зацікавлена в поверненні тих в’язнів, у яких багатші сім’ї. А полонені, родичі яких не мають зв’язків чи грошей, зазвичай лишаються в тюрмі довше.

Про долю колаборантів на нещодавно звільнених Україною землях пише The Wall Street Journal. Журналісти видання відвідали селище Шевченкове на Харківщині ― 20-тисячне поселення (можливо, журналісти враховували довколишні села: населення самого Шевченкового не більше 7 тисяч) захопили по обіді 24 лютого. Голова селища Валерій Приходько намагався полічити танки, що їхали головною вулицею Шевченкового, ― і не зміг, настільки багато їх було. Протягом певного часу він опирався наказам окупантів, однак невдовзі виїхав на підконтрольну ЗСУ територію України. Його ж заступниця Надія Шелух продовжила працювати ― навіть тоді, коли на будівлі селищної ради вивісили російський триколор. Приходько сприйняв це із подивом і розчаруванням, чимало ж місцевих, які перебували під окупацією, ставляться до кроку Шелух із розумінням. Вона намагалась бодай якось контролювати ситуацію в селищі, шукала для місцевих гуманітарну допомогу. А головне ― вона, як і багато інших місцевих, вражених могутністю кремлівської військової машини, вважали, що росія тут надовго і що треба якось пристосовуватись. Видання описує довгу і болючу історію того, як місцеві все частіше контактували з окупантами ― заради пенсій, матеріальної допомоги, різноманітних дозволів, і як росіяни знущалися над тими, хто не йшов на співпрацю. Тепер СБУ та МВС мають визначити, хто співпрацював із росіянами через безвихідь, а хто із кар’єрних чи меркантильних міркувань. Це робить атмосферу в Шевченковому важкою, пише видання: патріотичні жителі селища, терплячи знущання росіян, бачили, як сусіди та колишні друзі підлаштовуються під нових «господарів» ― і вже цього не забудуть.

Про містечко Парма американського штату Огайо пише видання Global Post із Канади. І ця історія напряму пов’язана з війною в Україні, оскільки половина 80-тисячного населення Парми ― етнічні українці. А ще історично, як і більшість населення штату, вони голосували на виборах за республіканців. На проміжних виборах до Сенату 8 листопада це зміниться: чимало місцевих українців уперше віддадуть свої голоси демократам. Усе через кандидата-республіканця Джеймса Девіда Венса, який ще в лютому в інтерв’ю сказав: «Мені, якщо чесно, байдуже, що там буде з Україною». І зараз його думка не надто змінилася: «Я не думаю, що ми маємо підтримувати Україну безкінечно», ― запевняє політик. Для місцевої мешканки Люби Молотковської, родичі якої зараз потерпають від відключень електрики під Києвом, такі фрази означають кінець підтримки Республіканської партії ― принаймні на сьогодні. «І мова не лише про українців, ― каже віцепрезидент Союзу українських організацій Огайо Джордж Яськів. ― Тут іще чимало поляків, балтійців, євреїв». Загалом майже 1,3 мільйона вихідців із країн Східної Європи, які, на думку Яськіва, не підтримають республіканців і можуть вплинути на баланс сил у штаті.

Щодня без вихідних ми шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: paypal@babel.ua