Новини

Що у світі писали про війну в Україні 30 вересня. Огляд публікацій провідних іноземних видань

Автор:
Саша Свердлова
Дата:

Getty Images / «Бабель»

Гідеон Роуз із незалежної американської аналітичної організації «Рада міжнародних відносин» пише в колонці на Foreign Policy, що перемога України допоможе здолати міжпартійний розкол у США. Роуз вважає, що останні 20 років були катастрофічними для зовнішньої політики Сполучених Штатів, однак цього разу росія є нерозсудливим загарбником, тоді як Америка розумно чинить опір спільно з союзниками. Адміністрації Джо Байдена вдається уникнути попередніх стратегічних помилок США. Роуз був у Києві, коли почався контрнаступ, і вважає, що його успіх є результатом стратегічної співпраці Києва та Вашингтона, і що основним завданням зараз є дотримання обраного курсу. Автор зауважує, що помилково приписувати всі здобутки іноземній підтримці, адже сильне лідерство, міцний моральний дух і компетентність українців ― це те, що дозволило ефективно використати цю підтримку та забезпечити успіх. Роуз детальніше говорить про приклади української хоробрості та звитяги, а також відзначає вражаючий контраст із росією ― із її нестабільним керівництвом, низьким моральним духом її військ та сумнівною ефективністю її операцій. Поточна битва за Донбас, пише автор, стала місцем, де вирішується доля світу й шансів на відновлення ліберального світового порядку. Для США перемога України ― це шанс відновити свою репутацію, заплямовану невдачами в Іраку, Афганістані та Лівії, а також трампівським путчем 2021 року. Роуз також наводить роздуми про подальші дії путіна, який, на його думку, має три варіанти: відмовитися від своїх амбіцій та піти з України, подвоїти зусилля, оголосивши тотальну мобілізацію, чи продовжити спроби зламати волю України за допомогою погроз ядерною зброєю і масовими атаками на цивільне населення. Наразі він тягне час, вважає Роуз, сподіваючись на послаблення західної підтримки України. Відповідно, союзники мають зробити все, щоб їхня підтримка не впала, а надії путіна врешті-решт згасли.

Про жахливі наслідки анексії українських територій для самої російської федерації в есеї на The Atlantic пише Енн Еплбаум. У 2014 році путіну зійшла з рук анексія Криму під соусом фактивного референдума, пише авторка. Цього разу в «референдуми» не вірить вже ніхто, навіть союзники росії. Тож це виклик світовому порядку та принципу непорушності кордонів, і якщо поведінку росії повторять інші країни, сама вона може постраждати у свій час. Також останній крок путіна ― апогей зневаги до інституту виборів і політичного плюралізму. У світі, який пропонує сучасна російська влада, єдиною силою є жорстокість, скерована, зокрема, проти меншин у рф. Адже саме дагестанці, буряти, тувинці, кримські татари стали обʼєктами найактивнішої мобілізації. Еплбаум називає цю стратегію геноцидом не тільки українського народу, але й цих етносів, які проживають у рф. Масову втечу росіян за кордон путін навіть заохочує і сприймає як певною мірою очищення нації. Також мобілізація ― це спосіб «замастити кровʼю» руки якомога більшої кількості росіян, а погроза відправити воювати проти України стала замінником загрози ГУЛАГу в Радянському Союзі. Але, завершує есей авторка, режим путіна не вічний, як і анексія територій, які рф навіть не контролює.

Те, що Третя світова війна вже почалася і США є стороною в цій війні, припускає авторка Сьюзен Глассер в есеї у The New Yorker. Ескалація ― улюблена гра путіна, а пошкодження трубопроводів «Північного потоку», ймовірно, покликане переконати західних лідерів, що російський президент справді божевільний. Росія вимагає переговорів ― і це є очевидним шантажем, який не вирішить конфлікт, вважає Глассер. Вона не вірить у стратегію «дати путіну можливість зберегти лице», адже саме цей підхід дозволив йому воювати у Грузії та Сирії, а також вторгнутися в Україну у 2014 році. З початку повномасштабного вторгнення Захід намагався підтримувати Київ, уникаючи прямого конфлікту з росією, однак це все більше стає схожим на самообман. Стратегія уникнення конфлікту себе вичерпала, цитує Глассер американську експертку з росії Фіону Хілл ― то чи не час переглянути її?