Що у світі писали про війну в Україні 28 липня. Огляд публікацій провідних іноземних видань

War on the Rocks опублікували черговий подкаст із Раяном Евансом, засновником видання, і Майклом Кофманом, директором відділу досліджень росії Центру військово-морського аналізу, США. Еванс і Кофман коротко описують поточну ситуацію на фронті та зазначають, що Україна успішно використовує HIMARS, щоб знищувати ланцюги постачання боєприпасів з рф. Досі, говорить Кофан, росії вдавалося просуватися вперед лише завдяки перевазі в артилерії. Із новою зброєю України ця перевага рф втрачає силу. У попередніх епізодах Кофман говорив про небезпеку надто поспішної контратаки з боку України, та зараз він вірить, що відкрилося «вікно можливостей». Імовірно, рф готує анексію Херсонської області у вересні, після чого може почати мобілізацію, як зробила це в «лнр» і «днр». До того ж росіяни мають бути виснажені після боїв за Сєвєродонецьк і Лисичанськ, тому добре йти в наступ, перш ніж вони відновлять сили. Також Україні важливо показати, що західна допомога дає реальні результати. Якщо цих результатів не буде ― європейці можуть захотіти всадити Україну та росію за стіл переговорів. Для контрнаступу Україні доведеться консолідувати на оборонному напрямку значні сили, а це не так легко, з огляду на значну протяжність лінії фронту і необхідність ротації найпідготовленіших бойових одиниць. Та й загалом наступальні та комбіновані операції набагато складніші за оборонні, тому малопідготовленим підрозділам, таким як Тероборона, доведеться нелегко. Співрозмовники також торкнулися теми угоди про експорт зерна. З одного боку, росіянам вигідна ця угода, каже Кофман, бо вони хочуть продати свої (і вкрадені в Україні) зерно та добрива. З іншого — рф, імовірно, і надалі атакуватиме українські склади, щоб відлякати потенційних інвесторів і зменшити кількість зерна, яке Україна зможе продати цього сезону.

Себастьян Малабі, старший дослідник міжнародної економіки Ради міжнародних відносин, написав колонку на The Washington Post, в якій розмірковує, як довго Захід може протистояти рф. За словами Малабі, критичним ресурсом рф у цій війні є не нафта, нікель чи газ, а спроможність пережити багато страждань ― набагато більше, ніж здатен витримати Захід. Росія адаптується до санкцій, нова автівка російського автопрому Lada Granta Classic 2022 вийде без подушок безпеки та сучасної системи ременів безпеки ― а підтримка путіна та його війни тільки зростає. Надії на те, що російського президента усунуть олігархи чи військові, тануть, а тим часом кремль успішно використовує «контрсанкції», через які вже збільшилася інфляція та сповільнилося економічне зростання в ЄС і, меншою мірою, у США. Поки росіяни терплять, мешканці західних демократій невдоволені, пише Малабі, що може похитнути політичну волю щодо підтримки України словом і ділом. Щоб спростити задачу, Малабі пропонує Європі планувати довгостроково: за рік ЄС позбудеться енергетичної залежності від росії, а банки втримають інфляцію. А от рф через рік, без доступу до західних запчастин і репутації надійного постачальника газу, продовжить слабшати. Саме тому Захід має обрати ― бути сміливим і показати свою міць чи здатися через погрози диктатора, резюмує Малабі.

Аргументи на користь того, що росія здійснює в Україні геноцид, наводить антропологиня Крістіна Хук в есеї на Foreign Affairs. Хук пише про походження терміну «геноцид», який ввів у вжиток польський юрист Рафаель Лемкін під час Нюрнберзького процесу. Лемкін назвав геноцид злочином злочинів, бо його мета ― забрати в цілої групи людей саме право на існування. Згодом ООН у своєму визначенні цього поняття уточнила, що інструменти геноциду ― це не тільки вбивства, але й зґвалтування, депортація, спроби знищити мову та культуру. Саме це відбувається сьогодні в Україні, а про те, що української ідентичності нібито не існує, кремлівська верхівка говорила роками. Серед мотивів рф Хук називає небажання рф існувати поряд із суверенною державою із сильною ідентичністю, яка суперечить російській автократії. Авторка наводить численні приклади злочинів рф із початку повномасштабного вторгнення, які підпадають під визначення геноциду. Важливо, що в цьому злочині винні не тільки солдати, які безпосередньо вбивають українців, але й російські чиновники, вербувальники, радники, дипломати та соціальні служби, що сприяють депортації. Геноцид благословила російська церква, його пропагували державні ЗМІ та підтримали мовчазні глядачі, які не спробували зупинити цей злочин, зазначає Хук. Важливо почати називати речі своїми іменами, вважає авторка, адже прямі звинувачення рф у геноциді можуть допомогти відкрити очі її африканським, азійським та близькосхідним союзникам. Урядам також варто наслідувати приклад Великої Британії та вводити санкції проти організаторів злочинів, а не лише проти безпосередніх убивць. Зрештою, підтримка України зброєю має бути на найвищому рівні, адже геноцид можна здолати тільки повною перемогою, резюмує Хук.