Що у світі писали про війну в Україні 23 липня. Огляд публікацій провідних іноземних видань

The New York Times пише про виклики, із якими зіткнувся український IT-сектор, який до повномасштабного вторгнення рф стрімко розвивався. Хоча в Україні панує невизначеність, а через регулярні обстріли та ракетні удари роботу постійно доводиться переривати, технологічний сектор продовжує працювати й навіть процвітати. Росії вдалося принаймні частково придушити важку промисловість і аграрний сектор України, та немає способу взяти в облогу 200 тисяч комп’ютерників, яким для роботи потрібні хіба що ноутбук і доступ до інтернету, пише видання. За перші пʼять місяців 2022 року українські IT-компанії отримали понад $3 мільярди доходу, що на пів мільярда більше, ніж за той же період 2021-го. Викликом для сектору є те, що громадяни України віком від 18 до 60 років не можуть виїздити за кордон, це перешкоджає критичним для нових контрактів особистим зустрічам із клієнтами. Наразі клієнти звідусіль ― від США до Сеулу ― обіцяють свою підтримку й вірність, але українці побоюються, що такі настрої не триватимуть вічно. Голова української IT-асоціації Костянтин Васюк, наприклад, вважає, що протягом наступних кількох місяців західні клієнти почнуть іти з українського ринку.

Хто програє економічну війну ― Україна, Захід, чи росія? Відповідь на це питання шукає європейський редактор Financial Times Тоні Барбер. Мало сумнівів, що Україні доводиться гірше за всіх, пише Барбер. Хоча кредитори дозволили державі затримати платежі за зовнішнім боргом до кінця 2023 року, щоб утримати економіку на плаву, Україні все ще потрібні десятки мільярдів доларів допомоги. Казначейство США непокоїться, що аби перекрити бюджетний дефіцит, який щомісяця збільшується на $5 мільярдів, Україна друкує гривні. Барбер радить переглянути аналіз за співавторства Міхне Константінеску, начальника відділу досліджень Нацбанку України, який оцінює падіння економічної активності після початку повномасштабної війни. Не слід також забувати про величезні кошти, які знадобляться для відбудови. Що ж стосується Європи й Великої Британії, то для них болючим є питання російського газу. Через підвищення його вартості ВВП Чехії, Угорщини, Італії та Словаччини може впасти на понад 5%. На Німеччину, ймовірно, чекає рецесія. Все це може стати загрозою для подальшої підтримки України Європою, пише Барбер. У росії готуються до тривалої війни й ставлять за пріоритет «гарантування поставок зброї та боєприпасів». Питання, чи завдають західні санкції очікуваної шкоди, досі викликає бурхливі дискусії. Барбер цитує Марка Гарісона, почесного професора економіки університету Ворвік, який вважає, що санкції свою справу роблять ― а саме обмежують імпорт і спричиняють відтік капіталу.

Ніде у світі сьогодні не гучно так, як на Донбасі, пише Люк Могельсон у розповіді на The New Yorker. Могельсон описує свою подорож Донбасом на початку червня: спустошений обстрілами Лисичанськ, переміщення між містами, українські цивільні та солдати, яких журналіст зустрів під час відрядження. Оскільки на сході України поля й рівнини, то на шляху між населеними пунктами неможливо укритися від артилерії. Тому, розповідає Могельсон, автівки їздять на швидкості понад 150 кілометрів на годину. На блокпостах журналіста зустрічали солдати в бронежилетах на голе тіло, блискучі від поту й вимазані землею з окопів. У самому Лисичанську журналіст познайомився з кількома місцевими: широко усміхненою прибиральницею Тетяною, пожежником Віктором ― його дружина та син евакуювалися, а він лишився, щоб виконувати свою роботу, і стареньким Леонідом, який через катаракту й глаукому майже не розрізняв обличчя співрозмовників. Могельсон також зустрівся із лікарями, поліцейськими, волонтерами, фермерами, він описує їхній побут і мотивацію лишатися в місті. Хтось не зміг залишити стареньких батьків, для когось покинути свій сад означало відмовитися від життя, хтось залишився, щоб допомагати місцевим. Лисичанськ дуже відрізнявся від Києва, пише Могельсон. Якщо в столиці багато студентів, митців і підприємців приєдналися до плетіння сіток, збору пожертв та ліків, то в Лисичанську шахтарі, фермери й працівники заводів були зосереджені на виживанні. Недостатнє постачання також вплинуло на ситуацію: між місцевими цивільними та військовими відчувалася напруженість. Проте розчарування в уряді і західних союзниках зовсім не означає симпатії до ворога, мета якого знищити Україну. Жорстокість росії перетворила на патріотів навіть тих жителів Донбасу, які б ніколи не назвали себе патріотами в іншій ситуації, пише Могельсон.