Що у світі писали про війну в Україні 3 липня. Огляд публікацій провідних іноземних видань

Національний австралійський мовник ABC намагався розібратися, виграє Україна війну чи ні. Адже попри провал початкового плану росіян, зараз вони повільно відкушують українські території на сході країни. Що відбувається? Щоб це зрозуміти, кореспондентка ABC поспілкувалася з експерткою українського фонду «Демократичні ініціативи» Марією Золкіною та професором Майклом Кларком із Royal United Services Institutе, британського оборонного дослідницького інституту. Кларк вважає, що зараз ситуація у війні нагадує рівно поставлене лезо ножа: він іще не нахилився на жоден бік, і невідомо, яка сила у підсумку виграє війну. Марія запевняє, що попри тактичний відступ українських військ, досягається головна мета ― зберегти якомога більше життів українських військових, які отримують усе більше західної зброї. Тоді як російські запаси безповоротно вичерпуються. Паритет на полі бою, можливо, буде досягнуто за кілька місяців, однак ці місяці будуть важкими й, можливо, Україна зазнає ще болючих територіальних втрат. Однак у підсумку, запевняє Золкіна, позиція України виграшна. Кларк же нагадує, що українцям може вестися складніше з настанням холодів: росіяни, напевно, атакуватимуть ТЕЦ країни, щоб українці мерзли у своїх домівках і тиснули на владу з вимогою «закінчити цю жорстоку війну». Золкіна йому опонує, запевняючи: що сильніший тиск росіян, то більша воля українців до опору та перемоги. Вона вважає, що війну реально закінчити до кінця року. Кларк із цим не погоджується: війни зазвичай тривають довше, ніж планувалося, особливо для нападника. Першу світову планували завершити до кінця 1914 року ― вона тяглась іще чотири роки. Другу світову Гітлер хотів провести як бліцкриг ― теж зав’яз на п’ять років і закінчив не надто вдало. Війна України з росією, вважає Кларк, може тривати і всі 20 років ― із кількома спалахами активних бойових дій тривалістю в рік-півтора. Адже путін навряд чи змінить свої цілі, доки живий. А заряджене ненавистю до українців російське суспільство теж швидше, ніж за покоління, не змінити.

The New York Times опублікувало матеріал про те, як російські ЗМІ активізували поширення дезінформації про нацистів в Україні після початку повномасштабного вторгнення. Медіа отримало доступ до аналізу майже 8 мільйонів статей про Україну, які були опубліковані в російських медіа починаючи від 2014 року, і виявило, що протягом останніх 8 років згадки про нацистів в Україні у російських ЗМІ були не дуже поширеними. Однак 24 лютого, у день, коли росія вторглася в Україну, їхня кількість зросла до небаченого раніше рівня. Дані, надані Zignal Labs, свідчать, що ця пропагандистська кампанія була успішною і призвела до збільшення російськомовних твітів, які повторюють поширені у медіа наративи. За словами Джеффрі Вейдлінгера, професора історії та юдаїки Мічиганського університету, ця стратегія напряму пов’язана з історією Радянського Союзу. «Війна проти нацизму — найвизначніший момент ХХ століття для росії. Те, що вони зараз роблять, це спроба продовжити цей момент національної єдності, який спостерігався за часів Другої світової. Путін намагається розбурхати населення на війну». Інші експерти, своєю чергою, зазначають, що ототожнення України з нацизмом також може запобігти когнітивному дисонансу, який загрожує росіянам, коли до них потрапляють новини про наслідки війни в місцях на кшталт Бучі. Лариса Дорошенко, дослідниця Північно-Східного університету, яка вивчає проблему дезінформації, вважає, що це допомагає росіянам виправдовувати звірства: «Це допомагає створити цю дихотомію чорного та білого — нацисти погані, ми хороші, тому ми маємо моральне право [так чинити]».

Індійський вебсайт NDTV пише про місто Краматорськ у Донецькій області. Медіа розповідає, що після початку повномасштабного російського вторгнення 24 лютого багато мешканців покинули свої домівки. Проте тепер, попри війну, життя в місті поступово відновлюється. Люди повертаються додому та поновлюють роботу бізнесів, тоді як російська артилерія постійно обстрілює сусідні Слов’янськ, Сіверськ та Бахмут. Олег Малімонієнко, який щойно відкрив свій ресторан, каже, що часто люди просто не мають іншого вибору, окрім як повернутися додому: «У 99 відсотках випадків вони повертаються тому, що їм потрібно нормально харчуватися, платити за оренду та оплачувати рахунки». Українські військові вже стали безцінним джерелом доходу для багатьох мешканців міста. Тепер Малімонієнко сподівається, що вони навідуватимуться і до його ресторану.