Що у світі писали про війну в Україні 31 травня. Огляд публікацій провідних іноземних видань

Незрозуміло, Джо Байден справді прагне перемоги України чи просто хоче, щоб Київ погодився на перемирʼя з путіним, який відгризе ще шматок української території. Цим питанням задається редакційна рада The Wall Street Journal, зазначаючи в колонці амбівалентність поведінки американського президента. З одного боку, він готовий постачати в Украну зброю — проте лише середньої сили ураження. Цією зброєю, можливо, вдасться загальмувати просування російських військ, однак не факт, що вийде відкинути їх за офіційний український кордон. Також не видно допомоги Байдена в розблокуванні українських морських портів. Запобігти глобальному голоду могли б кілька американських військових кораблів на рейді в Чорному морі — однак наразі про це не йдеться. Видання попереджає, що путін не відмовився від планів повалити українську владу й захопити Київ, і зайва мʼякотілість Вашингтону може зіграти йому на руку.

France 24 розповідає про українців, які після початку широкомасштабної війни вирішили відмовитись від російської мови. Багато хто з них відвідує курси української ― так, медіа наводить у приклад курси у Вишгородській міськраді, де навчаються люди від підліткового до літнього віку. Учні курсів розповідають про мотиви свого вчинку: мовляв, російська — це мова ворога, а те, що вони досі нею спілкувалися — результат колонізації України росією. Кількість українців, які вважали російську мову рідною, поступово зменшувалась, зазначають у France 24. Так, якщо у 2012 році таких було 40%, то у 2022-му — вже 16%. З огляду на події останніх місяців у виданні прогнозують, що російської мови в Україні стане ще менше — і не через державний тиск, а завдяки прагненню самих українців.

Девід Джонсон, доктор філософії та полковник армії США у відставці, написав колонку на War on the Rocks, де перелічує проблеми західної аналітики щодо російсько-української війни. На думку Джонсона, більшість західних експертів аналізують війну України, спираючись на інформацію з українських офіційних джерел — а вона упереджена. Натомість невдачі України та успішні російські операції західні медіа майже не висвітлюють. Тим часом росіянам все ж вдалося форсувати Сіверський Донець, що дозволило їм розпочати наступ на Ізюм. Українська інформаційна кампанія в цій війні зрозуміла: вона зосереджується на позитивних історіях задля постійної міжнародної підтримки. Однак водночас це підтримці й шкодить: західні партнери України можуть передчасно розслабитись. Наприклад, наратив, що українське військо перетворилося на сучасну західну армію, яку понад десятиліття навчали західним методам війни, не є повністю правдивим, вважає Джонсон. На його думку, бюрократія радянського зразка дотепер часто проявляється в українській армії, а її перетворення на принципово нову інституцію потребуватиме часу і сил. До того ж західні аналітики оцінюють цю війну через призму важливості зберегти життя військових, однак російська армія такий підхід не поділяє. Через цю помилку підхід Сталіна, який робив ставку на кількість, а не на якість, може посприяти успіху росії й тепер. Джонсон резюмує, що, якщо врахувати проблеми української армії, Захід мав би надавати нам значно більшу допомогу, ніж надавав досі. Звісно, якщо він хоче, щоб Україна вижила в цій російській війні на виснаження.