Що у світі писали про війну в Україні 18 травня. Огляд публікацій провідних іноземних видань

Видання Vox розповідає, чим останні події в Маріуполі стали для українців і для росіян. У росії евакуацію останніх захисників міста з «Азовсталі» подають як велику перемогу — «нарешті місто під контролем росіян». Справді, великий морський порт ― це цінний актив, погоджується видання. Однак у психологічному сенсі перемога радше за Україною. Місто здалось окупантам, лише коли було повністю зруйноване, а кілька тисяч українських бійців стримували в рази численніші найкращі загони російської армії. «Так, зараз росія може говорити про перемогу. Але в ній немає героїзму: цю перемогу досягнуто шляхом «ми бомбили, бомбили, бомбили й бомбили», ― цитує стаття Ольгу Олікер із Центру дослідження криз. Натомість для українців місто стало символом опору і, можливо, найгероїчніших вчинків цієї війни.

До Польщі в пошуках притулку переїхали мільйони українців. Вийшло чимало публікацій про те, як їм там живеться, з якими складнощами вони стикаються і яку допомогу отримують. А як у новій ситуації почуваються самі поляки, зокрема молоді? Суспільне радіо США NPR дослідило цю тему. Герої матеріалу ― Томек, Лілія та Бася ― поляки, яким трохи понад 20 років. Томек кілька разів як волонтер приїздив на польсько-український кордон, роздавав воду і харчі. Закінчилось це тим, що він взяв до себе пожити одного з біженців. Невдовзі він відчув, що всі його розмови точаться довкола допомоги Україні, а решта життєвих турбот відійшли на другий план. Лілія теж вирушила до кордону ― і згадує ці пʼять днів як найінтенсивніший час у своєму житті. «У Варшаві я теж постійно допомагаю з гуманітарними вантажами в Україну, але це інші відчуття, ― каже вона. ― На кордоні ти дивишся цій спричиненій війною проблемі просто в очі. Відчуття, коли незнайомці обʼєднуються з незнайомцями, щоб допомогти незнайомцям ― надзвичайне». Бася теж прийняла кількох біженців і дізналась про багато нових для себе українських містечок, звідки їхали люди. Тепер вона планує організувати літні табори для українських дітей.

Професор міжнародних відносин Джорджтаунського університету Чарльз Купчан опублікував колонку в авторитетному американському журналі The Atlantic (в якому часто зʼявляються матеріали на підтримку України). Ця колонка ― про те, чому війну треба заморозити. Купчан переживає, що якщо Україна наступатиме далі, це призведе до багатьох нових жертв, а путіну залишиться або максимально інтенсивно використовувати свої артилерію і ракети, або взагалі вдатися до зброї масового ураження. До того ж інфляція в Європі та США вже дається взнаки, як і втома від бойових дій та очікування подальших економічних проблем. Купчан заспокоює, що путін не досяг жодної з визначених на початку вторгнення цілей ― отже, він уже програв. І закликає Захід спонукати Україну до якнайшвидшого миру.

Протилежної думки дотримується французький експерт і дослідник росії Ніколя Тензер: він закликає Захід у жодному разі не погоджуватись на перемирʼя з путіним. У колонці для аналітичного видання CEPA він наводить чимало аргументів, чому цього не треба робити. І тому, що кожен день окупації призводить до жертв на окупованих територіях, і тому, що перемирʼя все одно буде символічною перемогою путіна, адже росії все ж вдасться відгризти собі шматок української території. Однак у глобальному розрізі головне, на думку Тензера, навіть не це. За останні кілька десятиліть росія вже не вперше проводить масштабні «темні» кампанії в інших країнах ― це і Венесуела, і Сирія, і Грузія, й одразу кілька африканських та балканських країн. За всі ті де-факто злочини росія дотепер не покарана і досі може спиратись на своїх союзників у цих країнах ― найчастіше на кровожерливих диктаторів. Поразка в Україні покаже цим «друзям» путіна, що він не настільки й непохитний, і що росія як союзник ― стратегічно неправильний вибір. Також поразка путіна у війні запустить чимало процесів у російському суспільстві. Принаймні, є шанс, що росіяни зрозуміють, що протиставлення себе решті світу та мілітаризація не приносять ані успіху, ані багатства, ані честі.