Що у світі писали про війну в Україні 16 травня. Огляд публікацій провідних іноземних видань

Американський політолог Сідні Тарроу в колонці на The Washington Post розмірковує про шанси путіна реконструювати сталінський режим. Посилення контролю кремля над інакомисленням на тлі повномасштабного вторгнення в Україну змушує проводити паралелі між російським сьогоденням і тоталітарним періодом 1927―1953 років. Багато в чому путін схожий на Сталіна, зокрема він теж використовує військові паради для демонстрації сили, так само оточує себе підлабузниками, вдається до отрути, щоб ліквідувати опонентів, і переконує народ в існуванні зовнішніх ворогів. Однак є й відмінності: Сталін завжди тримався подалі від публіки, тоді як російський президент любить бути в центрі уваги. Сталін спирався на величезну комуністичну партію, тоді як путін ― на своє вузьке оточення. Вторгнення в Україну виявило гниль у серці системи путіна, і, як запевняє Тарроу, він не має ані механізмів, ані можливостей реконструювати щось бодай схоже на сталінський режим.

Foreign Policy розповідає про «паралельний всесвіт» у китайському додатку Douyin ― оригінальній версії TikTok. Зараз він повен захоплення та поклоніння путіну. Тоді як у більшості частин світу путін представлений як безжальний лиходій, тисячі користувачів на Douyin називають російського диктатора красивим «татусем путіним, який просто хоче миру в усьому світі». Наприклад, один з популярних пошукових запитів ― «Добросердість путіна не є проявом слабкості». Експерти кажуть, що так звана китайська інтернет-армія принаймні частково просуває цю кампанію. Китайські чиновники стверджують, що Китай офіційно не займає чиюсь сторону у війні, однак проукраїнські коментарі зникають із китайських соціальних мереж, а новинні видання країни отримали вказівку уникати публікації будь-яких «невигідних для росії» матеріалів. Ба більше, у державних ЗМІ панівною лишається думка, що фактичними ініціаторами війни є НАТО та США.

The New Yorker пише історію про мешканців Мелітополя, які зіткнулися з наслідками російської окупації. Серед інших ― розповіді мера Івана Федорова та голови Мелітопольської районної ради Сергія Прийми, яких затримали й допитували окупанти. Оскільки Мелітополь не мав військової частини з важким озброєнням, росіяни окупували місто невдовзі після початку повномасштабного вторгнення. Водночас місцеві жителі не сприйняли нову «російську» дійсність і почали протестувати проти окупації, чим вразили загарбників. Федорова і Прийму на початку березня затримали російські військові, які не повірили, що це не вони організували протести. Мера звинуватили у фінансуванні «нацистів», а Прийму просто викрали. Федорова тримали в мелітопольському відділку міліції, намагалися змусити його підписати заяву про звільнення і передати повноваження колаборантці галині данильченко. Він відмовився, а пізніше, 16 березня, його обміняли на дев’ятьох російських військовополонених. Федоров вважає, що росіянам просто не потрібен був ще один символ опору в його особі. Прийму звільнили наприкінці квітня. Утім, є сотні викрадених людей, доля яких невідома. Поки мелітопольців катують і викрадають, новопризначена «мер» данильченко намагається створити картину «нормальності» та переконати місцевих жителів припинити опір і прийняти російську версію подій. Вона переслідувала освітян, які відмовилися викладати ідеї «русского мира», 9 травня влаштувала «парад» і наказала видавати лише пропагандистські новини.