Що у світі писали про війну в Україні 11 квітня. Огляд публікацій провідних іноземних видань

Лібералізм у небезпеці, але Україна може дати йому шанс, запевняє філософ Френсіс Фукуяма. У колонці на Foreign Affairs він пояснює свою думку: цінності толерантності та компромісу, які сповідують ліберальні спільноти, згуртовують менше, аніж релігія чи етнічна приналежність, які часто експлуатують авторитарні режими. Також лібералізм заохочує різноманіття, тож коли критична маса людей відмовляється від його принципів і намагається обмежити права якихось груп у суспільстві — лібералізм самотужки цьому завадити не може. Як бути? Відповідь Фукуями ― підключити національну ідентичність, адже вона надає суспільству потужну загальну мету. Україна показала, що такий підхід не просто працює, але й може бути вирішальним у збереженні суверенності держави. Російсько-українська війна поставила світ на роздоріжжя: якщо путін досягне успіху, світ повернеться до ери агресивного націоналізму, яку вже проживав на початку минулого століття. Якщо переможе Україна — у нього зʼявиться шанс відродити ідеали вільної демократії.

The New York Times публікує спогади неофіційної радниці Джо Байдена Фіони Хілл та інших колишніх радників Білого дому про те, як американські президенти вели справи із кремлем протягом останніх 20 років. Хілл згадує саміт НАТО 2008 року в Бухаресті, під час якого тодішній президент Джордж Буш — молодший наполіг на приєднанні до Альянсу України та Грузії. Підсумки саміту не задовольнили нікого: термінів приєднання країн до НАТО не визначили, путін розізлився і через 4 місяці вторгнувся в Південну Осетію. Згадуючи президента Барака Обаму, Хілл каже, що той не завжди розважливо комунікував із кремлем, адже публічно зневажав путіна ― а той відомий своєю хворобливою злопам’ятністю. Однак часи і Буша, й Обами — ніщо проти періоду президентства Дональда Трампа, єдиною метою якого було попри все залишатися при владі якомога довше, каже Хілл. Для Трампа путін, Ердоган, Орбан та інші автократи були обожнюваними рольовими моделями. Тож до України він ставився як до свого політичного ворога. Це відчувалося ще під час першої зустрічі Трампа із президентом Порошенком, коли він назвав анексію Криму правомірною через російськомовність населення півострова. Підсумок захопленості Трампа путіним — США могли системно зміцнити Україну перед вторгненням рф, однак не зробили цього.

The Independent пише про олександра дворнікова — новопризначеного командувача військ рф, який тепер відповідатиме за війну з Україною. Він відомий як «сирійський м’ясник»: саме на рахунку дворнікова майже десять тисяч авіабомб, які зруйнували сирійські міста, зокрема Алеппо. Імовірно, саме дворніков відповідальний за бомбардування вокзалу у Краматорську. Багато експертів непокояться, що дворніков «звільнятиме» українські міста [на сході], просто зрівнюючи їх із землею.

Журнал The New Lines пише про успіхи України у протидії російській пропаганді та дезінформації. За роки протистояння росії Україна напрацювала якісну експертизу в цьому питанні, тож українські громадські організації та медіа легко руйнують російські хибні повідомлення та пропаганду. Також у публікації йдеться про два потенційно панівні російські наративи для промивання мізків. Перший — порівняння звірств: «українці — теж монстри». Другий — «хороші росіяни»: мовляв, прості люди не винні у війні, тому країна не заслуговує на санкції.