Що у світі писали про війну в Україні 9 квітня. Огляд публікацій провідних іноземних видань

Військові експерти вражені непідготовленістю «другої за потужністю у світі» армії рф, пише The Washington Post і називає девʼять її провалів у вторгненні в Україну. Основна помилка загарбників — вони недооцінили українців. Вона частково призвела й до інших невдач кремля, як-от низький рівень підготовки військ і відсутність та неефективність постачання. Наприклад, деяких російських військових озброїли рушницями, які розробили ще в XIX столітті та не виробляють вже десятки років. Провалена логістика і неспроможність її скоригувати теж свідчить про брак професіоналізму в армії рф. Невдача зі знищенням Повітряних сил України й одночасний наступ на кількох фронтах — ще дві помилки. Також москва не змогла забезпечити шифровку комунікацій між підрозділами своєї армії, що дозволило перехоплювати повідомлення про місцезнаходження, зокрема, генералів ― і ліквідувати їх. Вертикальна система ухвалення рішень теж зіграла з росіянами злий жарт, оскільки війська рф не можуть адаптуватися та змінювати план дій у критичні моменти. Вони вимушені втрачати цінні хвилини, очікуючи на накази свого начальства (що надходять, знову ж таки, незахищеними каналами зв’язку). Загалом загарбники настільки не усвідомлюють реальність і були переконані, що зможуть захопити Київ протягом кількох днів, що навіть не мали плану Б. І це ще один доказ некомпетентності вищих чинів армії рф.

Politico опублікувало матеріал про головнокомандувача української армії Валерія Залужного, назвавши військові успіхи України його заслугою. Не надто публічний, Залужний уособлює нове покоління українських офіцерів ― професіоналів, які прагнуть до стандартів НАТО і звикли до децентралізованого та гнучкого способу ведення війни. Згідно зі статтею, Залужний доклав багато зусиль для підготовки до російського вторгнення і вже в січні 2022 року повідомив НАТО, що Україна до нього готова. Залужний народився в сімʼї військового та мріяв стати солдатом з дитинства, врешті побудувавши кар’єру з низів. Підвищення Залужного до рівня головнокомандувача було важливою частиною реструктуризації військового лідерства — розмежування оперативних обов’язків та відповідальності за планування в Генеральному штабі. Протягом багатьох років головнокомандувач намагався збільшити фінансування та державну підтримку військових. А під час війни його головний посил до політичних лідерів полягав у тому, щоб вони лишалися осторонь і дозволили військовим виконувати свою роботу. А також не провокували у громадськості сумнівів щодо перебігу війни.

Попри численні тривожні дзвіночки, багато хто в росії та на Заході відмовлявся вірити в майбутній напад рф. The Guardian згадує історію путінського правління, намагаючись зрозуміти й російського диктатора, і те, як він обдурив світ. У перші роки президентства путін здавався Заходу доволі переконливим, оскільки використовував риторику ліберальної демократії та обіцяв захищати свободу слова. Згодом він почав будувати образ рятівника-героя — наприклад, їздячи верхи. Про розпад СРСР як про «найбільшу трагедію ХХ століття» путін заговорить значно пізніше. Кольорові революції в колишніх радянських країнах на початку 2000-х і підтримка, яку вони отримали від західних лідерів, лише посилили опонування путіна НАТО та західним цінностям. Теперішні шанси на переворот чи повстання в росії видання оцінює як невисокі, адже кремль вправно пригнічує будь-яку опозицію чи заворушення. Тому, попри численні злочини путіна, він може протриматись у владі ще довгі роки.

The New York Times опублікувало колонку лауреатки Пулітцерівської премії Морін Дауд під назвою «Кім і Піт, чи Володимир і Владімір?». Стаття досліджує втому від жахливих новин з України та численні відволікаючі фактори, які можуть відвернути увагу громадськості. У часи інфлюенсерів тенденції в соціальних мережах важливіші за раціональні аргументи. Із фактами конкурують багато відволікаючих факторів, серед яких й альтернативна реальність путіна. Оскільки ми живемо у світі трендів, Морін замислюється, як довго триватиме солідарність з Україною, яка мала б бути не трендом, а обовʼязком.