Солдат, який здатний скаржитись, — це солдат, який вижив. Світові медіа про війну 16 вересня

«У броньованому саркофагу пахне порохом, бензином і гангреною», — так починається текст The Atlantic про наземні роботизовані комплекси, що евакуюють українських бійців з поля бою.

Під час війни у Вʼєтнамі завдяки швидкій евакуації та доктрині «золотої години» на одного загиблого американського військового припадало пʼять поранених, під час американських воєн в Афганістані та Іраку — десять. Тепер через 35-кілометрову кілзону на фронті в Україні швидка евакуація неможлива. Співвідношення поранених солдатів до загиблих знову стало пʼять до одного.

Українським медикам довелося переосмислити «золоту годину» — лікування мають на місці надавати побратими. Солдата набагато частіше викликають на допомогу товаришу, ніж у бій з ворогом. Евакуація може тривати тижнями, поранені військові вимушені носити турнікети довше, ніж дозволено, і тому втрачають кінцівки, але зрештою їм рятують життя.

Хоча медики цінують свої НРК, солдати ненавидять ці схожі на труни коробки без вікон і дверей. Один з них каже, що волів би мати менше захисту, але бачити, що на нього насувається. Однак зрештою «солдат, який здатний скаржитись, — це солдат, який вижив», — відповідає на ці закиди взводний 1 окремого медичного батальйону «Деві».

Це лише частина огляду. Для тих, хто підтримує нас на Patreon, доступне резюме ще двох матеріалів.