Росіяни використовують цивільних у Херсоні як мішені, щоб тренувати своїх операторів дронів. Світові медіа про війну 24 червня

«Вибухи лунають з частотою один удар кожні пʼять хвилин. Російська артилерія, навпаки, здається, відпочиває. Місцеві мешканці роблять покупки, поспішаючи, але не біжать до укриттів. На терасі кафе панує спокій. Три офіцери з татуюваннями розмовляють із молодою жінкою, яка голосно сміється. Коли прибуває командир батальйону, частина військових збирається в непримітному штабі, який облаштували в сусідній будівлі. Майор Микола Ставицький носить цивільний одяг і пересувається цивільною машиною. Москва посилає своїх операторів дронів тренуватися на жителях міста, перед тим як вони вирушать на більш складні напрямки фронту — на Донеччину та Запоріжжя». Так починається репортаж Le Monde з Херсону. Журналісти видання поспілкувалися, зокрема, з майором Ставицьким, який керує батальйоном безпілотних систем 34 окремої бригади морської піхоти. Він має трохи зосереджено-похмурий вираз обличчя, який часто буває в офіцерів, що змирилися з реальністю. «Все йде так добре, як тільки може йти під час війни, — тихо каже він. — Ми вбиваємо росіян». Його батальйон полює на ворога до 35 кілометрів за лінією фронту, головна ціль — позиції російських пілотів дронів. Він оцінює, що вражає «дві-три цілі на день», хоча й визнає, що не завжди може точно оцінити масштаби пошкоджень укріплених позицій.

«Фронт залишається стабільним, тому що російська армія не може переправитися через річку», — підтверджує на умовах анонімності капітан Д., офіцер ССО Військово-морських сил України, який відповідає за військову розвідку в регіоні. — Але будемо чесними: ми також не можемо. Якби у 2022―2023 роках ми мали ті можливості дипстрайків, які є сьогодні, ми б вибили росіян. Зараз ми значно ускладнюємо їхню логістику та постачання, але можливість провести контрнаступальні операції потребуватиме часу». Саме тому в Херсоні досі панує терор і триває «людське сафарі», пояснює Ставицький. «Ми знаємо, що росіяни мають у регіоні школи операторів дронів і тренуються на цивільних просто на вулицях. Ми намагаємося їх знищити, але ці школи й бази розташовані глибше в тилу, поза межами досяжності наших дронів», — розповідає майор. Тоді він мусить розраховувати на підтримку артилерії та бригад із ракетами більшої дальності.

Поступово вулиці Херсону покривають протидроновими сітками, але неможливо захистити місто, де з приблизно 300 000 жителів до війни близько 60 тисяч залишилися або регулярно їздять туди-назад в Одесу чи Миколаїв. На кільцевій розвʼязці в центрі міста робітники працюють на автокрані, натягуючи над вулицями все нові й нові протидронові сітки. Солдат, озброєний дробовиком, забезпечує їм бодай якийсь захист — це останній рубіж оборони, якщо дрон не знешкодить протиповітряна оборона. «Тут люди живуть одним днем, як і солдати на передовій, — тихо каже в коментарі журналістам заступниця голови ОВА з питань оборони Ольга Малярчук. — Завтрашнього дня просто не існує».

Це лише частина огляду. Для тих, хто підтримує нас на Patreon, доступне резюме ще пʼяти матеріалів