Що відбувається всередині однієї української ТЕС під час постійних обстрілів і лютих морозів. Світові медіа про війну 5 лютого

«Рано-вранці в грудні Орест, старший змінний начальник на вугільній електростанції на заході України, стояв у головній диспетчерській, коли завила сирена повітряної тривоги. За п’ять хвилин пролунав звук, схожий на бензопилу, — наближався дрон, після чого стався вибух. За останні місяці станцію атакували вже не раз, тож Орест і його команда одразу зрозуміли, що робити. Вони вимкнули все обладнання, яке могли, а критично важливі системи — охолоджувальні насоси, датчики вугільного пилу — перевели на аварійне живлення. Потім поспіхом попрямували до укриття. Орест виходив останнім. Тоді ще два дрони знизилися й вибухнули. «Коли я дістався укриття, перше, що зробив, — перевірив, чи всі на місці, — розповідав чоловік — А потім адреналін спав, і все тіло почало тремтіти».

Так починається стаття The New Yorker про те, як Росія перетворила найхолоднішу за понад десятиліття зиму на зброю проти України. Автор статті Майкл Гольц відвідав одну зі станцій, що належить ДТЕК, а Орест, який працює там вже майже 28 років, супроводжував його протягом всього візиту. Він розповів, що тиша і холод особливо напружують під час нічних змін, а морози значно ускладнюють і уповільнюють ремонт пошкодженого обладнання. «Усе вкрите льодом», — каже Орест. Поруч механік Андрій газовим пальником розморожував болти на сталевому клапані, що з’єднує котли з турбінами. «Думаю, до кінця дня відкрию», — сказав він. На першому поверсі зали інший працівник підкидав дрова у вогнища, розпалені в трьох іржавих металевих бочках.

Окрім пальника Андрія, це були єдині джерела тепла, які Майкл побачив на всій станції. Він пише, що ремонтні бригади на цій станції працювали цілодобово, намагаючись відновити хоча б частину обладнання. Але можливості обмежені, запаси запчастин в Україні вичерпуються, а найочевидніші, за словами Ореста, партнери — країни колишнього соцтабору, зокрема Чехія і Болгарія. «Багато їхніх електростанцій майже ідентичні нашим», — каже він. Водночас інше обладнання, пошкоджене під час останньої атаки, потрібно виготовляти за точними специфікаціями, а це займає місяці навіть у мирний час. Поки що Орест сподівається лише на те, що нових ударів не буде. «Але ми завжди мусимо бути готові», — каже він.

Після візиту на станцію Майкл разом з перекладачкою зайшли до ресторану неподалік. Усередині було майже порожньо, зал освітлювали лише кілька гірлянд. Власник Юрій Стернат запропонував каву і бренді. Його батько допомагав будувати станцію в 1950-х, а мати працювала там хімікинею, розповів чоловік. «Станція — головна причина, чому тут взагалі хтось живе. Вона тримає це місто», — каже Cтернат. На початку великої війни він разом із півсотнею місцевих чоловіків створив загін Тероборони, готуючись захищати станцію від можливого наступу з Білорусі. Він показав відео, зняте вранці під час грудневої атаки — над станцією здіймалися стовпи чорного диму. Після удару його ресторан по 14 годин на добу був без світла. Саме тоді до нього зайшла знайома дівчинка з проханням відсвяткувати там своє 15-річчя. «Вона сказала, що хоче танцювальну вечірку, — згадує Стернат. — Я пообіцяв зробити все, щоб це сталося». Тими вихідними ресторан перетворився на дискотеку з аудіосистемою на акумуляторі.

Це лише частина огляду. Для тих, хто підтримує нас на Patreon, доступне резюме матеріалу про те, чому Фінляндія закликала США не називати гарантії безпеки для України «подібними до статті 5 НАТО», і ще трьох статей.