Російський наступ на Гуляйполе показав ключові прогалини в українській обороні. Світові медіа про війну 30 січня

Cтрімкий наступ російських військ на Гуляйполе показує головну проблему України — важко тримати лінію оборони завдовжки понад тисячу кілометрів, маючи критично малу кількість військ. Про це йдеться в репортажі The New York Times із Запорізької області. Наприкінці грудня російські війська, скориставшись туманом, непомітно зайшли в місто вздовж річки. Вони захопили український командний пункт, де знайшли ноутбуки та карти з позиціями операторів дронів поблизу — невдовзі росіяни їх обстріляли, розповідає видання. Весь останній рік Україна тримала основні сили на Донеччині. Через це інші ділянки, як-от Запорізька область, залишилися менш захищеними. Росія цим скористалася й захопила в Запорізькій та Дніпропетровській областях приблизно на 20% більше території, ніж на Донеччині за той самий час, сказав Пасі Паройнен, військовий аналітик фінської групи Black Bird Group, яка відстежує лінію фронту в Україні. За його словами, українці просто не мають ресурсів для оборони всюди.

Швидкий обвал фронту на Запоріжжі, який дозволив би російським військам прорватися вглиб країни, поки що не загрожує, пише NYT. Проте українські солдати кажуть, що обставини змусили їх воювати в режимі «пожежників»: вони мчать гасити спалах в одному секторі лише для того, щоб побачити, як за мить «займається» в іншому, а потім знову повертаються назад, коли ситуація на першій ділянці знову загострюється. За їхніми словами, мета зараз — не триматися за кожен клаптик землі за будь-яку ціну, а втримати достатньо, щоб не дати Росії переваги на полі бою. Це важливо, щоб Москва не могла диктувати умови з позиції сили на мирних переговорах за посередництва США, які триватимуть цими вихідними в ОАЕ.

Попри близькість до лінії фронту, в Гуляйполі роками не було серйозних штурмів. Ситуація тут була такою ж, як і на всьому Запорізького напрямку ― напружена. Армії стояли одна навпроти одної, але відносно стабільно, бо основні бої точилися на сусідній Донеччині. Для оборони Гуляйполя Україна розмістила підрозділи Територіальної оборони, сформовані переважно з добровольців-цивільних без належної підготовки, зауважує видання. Мешканка міста Світлана Листопад згадує, як звикла до вибухів, але цієї осені все змінилося через масову появу дронів-камікадзе. Вона швидко зрозуміла, що шансів утримати місто мало. За її словами, 102 бригада ТрО, яка захищала місто, просто не мала чим воювати: «Була одна гармата. Раз на два дні виїде на нашу вулицю, стрельне разів десять — і все. Жодної вогневої потуги. Нічим стріляти».

В середині листопада Світлана бачила, як солдати йшли на фронт через подвірʼя пішки, бо машин не залишилося. Спочатку ротація була кожні три дні, потім — раз на тиждень, два, а згодом і раз на місяць. Капітан Дмитро Філатов, командир Першого окремого штурмового полку України, прибув під Гуляйполе з Донеччини на початку грудня. Він виявив, що позиції на північній околиці, які вважалися українськими, насправді вже були під контролем Росії. Деякі підрозділи не повідомляли про втрати, боячись помсти, сказав він, показуючи втрачені позиції на карті, розкладеній на столі в його командному пункті.

Читайте також репортаж військового кореспондента The Times Максима Такера про секретну операцію Сил оборони зі звільнення Купʼянська, яка стала однією з найуспішніших з моменту початку Курської в серпні 2024 року.

Це лише частина огляду. Для тих, хто підтримує нас на Patreon, доступне резюме ще трьох матеріалів.