«Щоб відчути війну в Україні — завітайте на АЗС». Світові медіа про російсько-українську війну 23 вересня

Автозаправні станції в Україні під час війни перетворилися на справжні опорні пункти тилу й символи стійкості, і займають особливе місце в серцях українців, пише The New York Times. Командир підрозділу безпілотників Дмитро ділиться з журналістами спогадами про його улюблену АЗС у Костянтинівці. Вона здобула серед військових майже культовий статус, бо працювала навіть тоді, коли бої точилися зовсім поруч. «Можна назвати її першим форпостом цивілізації. Полиці з енергетиками, грилі з ковбасками й метушливий персонал здавалися солдатам розкішшю, чимось на кшталт маленького Лас-Вегасу посеред війни», — каже військовий.

З початку повномасштабного вторгнення автозаправні станції стали воєнними центрами: тут заправляють генератори під час відключень електроенергії й передають пальне волонтерам, які доставляють пікапи армії. Усередині станції відображають націю у стані війни: втомлені солдати говорять про труднощі на фронті, замість книжок — полиці з військовими сувенірами. Якщо вікна забиті дошками — це сигнал, що загроза наближається, а сліди від уламків свідчать про те, що бойові дії дісталися й сюди. Стіни деяких станцій вкриті прапорами й патчами від солдатів, які прямували на фронт. За словами політологині Катерини Зарембо, заправки стали символом стійкості: «Поки станція працює, ця територія під контролем України. Це осередок надії».

Єдина гарантія безпеки, якій може довіряти Україна, це інвестиції в оборонну промисловість. Про це пише ексміністр оборони України Андрій Загороднюк для Foreign Affairs. Він вважає, що Київ зараз ближче до паралізації Росії, ніж думає більшість людей. Росія продовжує удари з повітря та обмежені наземні наступи, але Україна за допомогою безпілотників, дистанційних мін і точного артилерійського вогню перетворила великі ділянки фронту на зони постійного ураження, де ворогу майже неможливо маневрувати без втрат. Щоб заблокувати російські наступи, Києву треба розширювати ці зони, контролювати тил та завдавати ударів по передових лініях Росії.

Для цього необхідні додаткові безпілотники та сучасна зброя, адже традиційні види озброєння, які країни НАТО постачали Україні на початку війни, часто вразливі перед дешевими безпілотниками. Союзники Києва мають переорієнтувати свою увагу на допомогу Україні у впровадженні інновацій та інтеграції нових технологій у масштабах, необхідних для зупинки Росії, вважає Андрій Загороднюк. І наші партнери мають усе необхідне для цього.

Про те, як Львівський абілітаційний центр працює над реінтеграцією ветеранів, розповідає NPR на прикладі історії 52-річного ветерана Андрія Христюка. Він служив снайпером у Куп’янському районі, поки не отримав поранення в травні 2024 року: йому зламало праві ребра, а праву легеню пробили бронебійні кулі, що зайшли в тіло з одного боку й вийшли з іншого. У грудях залишилися уламки керамічної пластини його бронежилета. Після тривалого та важкого одужання Андрій намагався повернутися до цивільного життя наодинці: він розлучений, а його син загинув на війні. «Мене там ніхто не чекає. Це порожнеча», — зізнається він. Час від часу, щоб відчути себе потрібним, Христюк возив боєприпаси на передову в Куп’янськ — поряд із товаришами на фронті він відчував більшу близькість, ніж з будь-ким у цивільному житті. Зараз він перебуває у центрі разом з іншими ветеранами. Це місце, де військові після реабілітації можуть звикнути до нового життя, змиритися зі своєю травмою та навчитися новим способам життя зі своєю інвалідністю — як психічною, так і фізичною. І, як описує це Андрій, «емоційно в цьому місці можна трохи зняти тягар».

Це лише частина огляду. Для тих, хто підтримує нас на Patreon, доступне резюме ще чотирьох матеріалів.