«Як безпольотна зона може врятувати Україну». Світові медіа про російсько-українську війну 17 вересня

Після того як російські безпілотники порушили повітряний простір Польщі та Румунії, питання безпольотної зони над бодай невеликою частиною України знову вийшло на перший план. Про це згадують одразу два видання — Bloomberg і The New York Times. Про те, що НАТО має всі ресурси, аби забезпечити «закрите небо», ідеться в колонці адмірала ВМС США у відставці та колишнього верховного головнокомандувача Обʼєднаних сил НАТО Джеймса Ставрідіса у Bloomberg. В арсеналі Альянсу є літаки раннього радіолокаційного попередження (система АВАКС), найсучасніші у світі винищувачі пʼятого покоління (F-35), а також передові бойові літаки з Польщі, Великої Британії, Франції та країн Балтії. Автор визнає, що такий крок ризикований, адже може призвести до ядерного шантажу з боку Кремля. Та після вторгнення дронів у Польщу і Румунію ситуація змінилася. На його думку, тільки поєднання безпольотної зони, жорсткіших санкцій, конфіскації російських активів і посилення української армії переконає Москву, що її спроби підкорити всю Україну марні.

А NYT розповідає про те, що навіть якщо політики вирішать це на дипломатичному рівні, виникнуть величезні військові й технічні перешкоди. Європейські ВПС зараз не мають достатньо ресурсів для ефективної протидії роям дешевих дронів. Останні події це доводять: винищувачі НАТО запускали ракети вартістю понад мільйон доларів, щоб збити дешевші в десятки разів «приманки». Такий підхід стратегічно безглуздий і виснажуватиме арсенали.

Сьогодні лише одна армія у світі має щоденний досвід боротьби з масованими атаками дронів — українська. Вона побудувала багаторівневу оборону, констатує видання: мобільні групи, винищувачі, засоби РЕБ, безпілотники-перехоплювачі. Однак ціна такої адаптації — колосальне навантаження на людей. «Я щойно сів і, чесно кажучи, повністю розбитий», — каже виданню пілот гелікоптера з позивним «Макс», командир екіпажу, який тільки повернувся з чергування. За його словами, екіпажі літають майже безперервно, маючи лише хвилини на дозаправку і короткий перепочинок.

The Japan Times розповідає про колишнього японського інтернованого після Другої світової війни, який відбував виправні роботи в Україні. Ясухіко Іто призвали до імператорської армії в 19 років. Він проходив навчання на Корейському півострові, який тоді був під японським колоніальним правлінням. У серпні 1945-го Іто почув про капітуляцію Японії зі спотвореного радіозвернення імператора — і довго не міг у це повірити. Після роззброєння радянські військові не відпустили його додому, а відправили до українського Артемівська (нині Бахмут). Там він разом з іншими полоненими виконував примусові роботи — розбирав руїни та збирав цеглу.

У бараку він щовечора спілкувався з чоловіком, який мріяв повернутися до дітей. Але одного ранку Іто знайшов його мертвим. Морози були нещадні, температура взимку падала нижче −15 °C. З вікна табору він бачив вугільну шахту, яка нагадувала йому рідне шахтарське місто Іїзуку. Лише восени 1947 року Іто відправили репатріаційним кораблем додому. Повернувшись до Японії, він працював у різних установах, а тоді почав ділитися своїми спогадами. У квітні, незадовго до своєї смерті у сто років, Іто з болем сказав: «Моє серце болить через вторгнення Росії в Україну. Я хвилююся, що військовополонених можуть знову інтернувати».

Це лише частина огляду. Для тих, хто підтримує нас на Patreon, доступний огляд ще семи матеріалів.