Американські політики воліють уникати «безкінечних воєн». Але українська війна інакша. Огляд матеріалів іноземних медіа 10 вересня

Письменник Метт Галлагер, у минулому американський військовий, а зараз дослідник в Інституті майбутніх конфліктів Академії Військово-повітряних сил США, написав велику колонку в Politico, передусім для американських республіканців. У ній він звертає увагу на популярну зараз серед республіканських політиків тезу, що не варто встрягати у війни, що можуть тривати довго й не дати чітких результатів ― як-от війни в Іраку чи Афганістані. «Шкода, що ми не можемо повернутись у 12 вересня 2001 року, коли так багато всього могло піти по-іншому», ― погоджується Галлагер, який і сам знає, як це вриватись у дім в іншій країні з обшуком, коли насправді жодних підстав для обшуку немає.

Утім, на відміну від воєн на Близькому Сході, війна в Україні ― інакша, пише Галлагер. Тут він теж може свідчити від першої особи, бо не раз бував в Україні як волонтер і спілкувався з американськими ветеранами, які зараз воюють на боці Києва в Інтернаціональному легіоні. Усім їм українці дякують ― передовсім цивільні. Якщо в Іраку чи Афганістані до військових США ставилися з підозрою, як до ознаки того, що кров на цих землях проливатиметься ще довго, то в Україні зі Сполученими Штатами повʼязана найбільша надія. Майже 90% українців ставляться до США прихильно ― «саме тут американці можуть насправді бути тим, ким вони себе називають у політичних промовах», пише Галлагер, натякаючи на декларовану американцями роль «світових поліцейських» і «арсеналу демократії». Хоч як би це було в решті світу, але саме тут Штати відіграють цю роль.

Більшість ветеранів американських воєн останніх десятиліть вважають ці війни помилкою, пише автор. Натомість усі ті американські ветерани, яких він зустрічав на українській землі ― всіх можливих політичних переконань, обурюються тому, що Вашингтон не дає українцям нормально боротися, надаючи їм мінімум зброї й обтяжуючи численними заборонами. Так, підхід, що США найкраще знають, як жити іншим людям, не виправдовує себе. Однак і націоналістична короткозорість призведе лише до негативних наслідків. «Дурнуватий ідеалізм ― це не лідерство. Але ним не є і вузьколобий націоналізм, згідно з яким ніщо не варте того, щоб його захищати».

Протрампівські політики запевняють, що боротьба за ідеали ― міф, люди борються лише за свої поточні інтереси. Однак саме за ідеали боролись американці, утворюючи свою державу, за них також борються й українці ― і не допомогти їм по максимуму буде невиправною помилкою, підсумовує Галлагер.

Це лише частина огляду. Про ще чотири матеріали, які стосуються російсько-української війни, читайте на нашому Patreon.