Українські цивільні будували блокпости, російські ж лише ниють і тікають. Огляд матеріалів іноземних медіа про війну 5 вересня

Поведінку українських і російських цивільних під час повномасштабного вторгнення у виданні Reason порівнює військовий аналітик Пол Швенсен. Він пригадує, як у перші дні після 24 лютого 2022 року по всій Україні були сотні зібраних із залізобетонних блоків блокпостів: цивільні українці брали справу захисту країни від нападника у свої руки. «Я був у Бучі й Ірпені незадовго після їхнього звільнення, коли багато згарищ іще тліли, ― згадує він. ― Люди, які прибирали з доріг обпалені трупи цивільних із завʼязаними ззаду руками, були похмурі, але налаштовані на спротив. Цей глибинний спротив відчувався всюди ― у коктейлях Молотова у сховищах, в антиросійських написах на фасадах крамниць, у гільзах від куль біля імпровізованих блокпостів». Побувавши зараз на захопленій Україною території Курщини, Швенсен навіть близько не побачив слідів схожого протистояння. Єдиний блокпост, про який відомо, складався з кількох стільців і вил. Росіяни просто втекли. У них набагато більше ресурсів, та їхня воля до боротьби фактично відсутня, пише аналітик.

Ті, хто лишилися, швидко вдалися до мародерства крамниць і крадіжок з осель сусідів. На російських територіях не йдеться ані про солідарність, ані про заможність. Швенсен згадує дім у Суджі з табличкою «Тут живе ветеран Великої вітчизняної війни». Цей дім був занедбаний, похилений ― хоч нібито саме мешканці цих будинків мали б бути особливо захищеними в Росії. Люди на вулицях або ходили з опущеними додолу очима, або намагались подружитися з військовими. Це дуже відрізняється від поведінки українців ― та й теперішніх українських військових, які на Курщині знову відчули драйв боротьби з нападником.

«Події на Курщині ― це нагадування мешканцям Заходу, що російський велет далекий від монолітної, добре інтегрованої федерації. Насправді це деморалізована і слабко скріплена модель нації, що тримається купи переважно через страх і завчену залежність від держави. Сепаратистський сентимент, ніколи до кінця не викорінений, стрімко зростає в регіонах на кшталт Чечні та Карелії, а ще в майже 85 автономних регіонах у 11 часових поясах, більшість із яких мають тривалі традиції незалежності», ― підсумовує автор. Російська армія, очевидно, ще завдаватиме болю українським цивільним і буде проблемою для військових. Але моральний стан обох народів ― це наче два різних світи, зазначає Швенсен. І якщо взяти до уваги, що головний у війні ― дух народу, стає очевидним, що шанси росіян на переконливу перемогу мізерні.

Це лише частина огляду. Про ще два матеріали, які стосуються російсько-української війни, читайте на нашому Patreon.