ПТСР відомий з прадавніх часів, його описував Шекспір і досліджував Фройд, солдатів із ним цькували як боягузів, але в 1970-х на допомогу прийшли феміністки. Згадуємо історію вивчення цього розладу

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Євген Спірін
Дата:

Перші письмові згадки про солдатів, яких переслідували «привиди вбитих ворогів», зʼявилися понад дві тисячі років тому. Описи симптомів післявоєнних стресових розладів зустрічаються і в поемах Гомера, і в пʼєсах Вільяма Шекспіра. Науковці почали звертати увагу на це у XVIII—ХІХ століттях. Виникли терміни «ностальгія», «виснаження в бою», «втома солдата». Помітили, що подібні синдроми бувають й у цивільних, які пережили залізничну аварію. Дві світові війни у ХХ столітті тільки погіршили ситуацію. Із гуманних методик було хіба що психоаналітичне «лікування розмовою» Зиґмунда Фройда. Решта методів пропонували лікувати електричним струмом, а ще погрозами, залякуваннями та покараннями. Адже будь-які психічні розлади у солдатів вважали проявом слабкості та неповноцінності, а в Радянській армії таке ставлення панувало аж до самого розвалу СРСР. Усе змінилось лише в 1970-х, коли ветерани Вʼєтнамської війни обʼєдналися з рухом феміністок, а дослідники провели паралелі між симптомами жертв зґвалтувань і травмами солдатів. У 1980 році у США вперше визнали й описали «посттравматичний стресовий розлад» як окремий діагноз. «Бабель» згадує історію вивчення ПТСР, який зараз загрожує мільйонам українців.

Перші описи посттравматичних стресових розладів у солдатів дослідники знайшли в письмових джерелах стародавньої Ассирії, які датуються 1300—600 роками до нашої ери. Ассирійські солдати, які безперервно воювали протягом трьох років, потім бачили привидів і «розмовляли» з людьми, яких вони вбили в бою. Науковці говорять про схожість цих симптомів із тими, що спостерігаються в сучасних солдатів, які брали участь у рукопашних сутичках.

Сцена битви ассирійських воїнів, викарбувана на бронзовій пластині, ІХ ст. до н. е.

Getty Images / «Бабель»

Описи психосоматичних розладів знаходили й в античних джерелах. Наприклад, давньогрецький історик Геродот розповідав, як один з учасників Марафонської битви несподівано втратив зір після загибелі одного зі своїх товаришів, хоча сам не отримав жодних поранень. Античні твори Гомера «Іліада» й, особливо, «Одіссея» теж описували солдатів, травмованих війною. Пригоди Одіссея — це, по суті, історія повернення додому ветерана після тривалої війни. І його метафорично «не впізнала» дружина, адже він повернувся іншою людиною.

Картина Фредеріка Гудолла «Повернення Одіссея», 1869 рік.

artgallery.nsw.gov.au / «Бабель»

Також дослідники припускають, що дії легендарних скандинавських вікінгів-берсерків, які несамовито руйнували все на своєму шляху, повʼязані із гіперзбудженням, характерним для посттравматичного стресового розладу.

Пізніше свідчення про посттравматичні стресови розлади, повʼязані з бойовим досвідом, знаходили в документах про Столітню війну між Англією та Францією. Про ці події згодом згадував у своїх творах британський драматург Вільям Шекспір. У його пʼєсі «Генріх IV» є вже не метафоричні, а конкретні описи симптомів ПТСР. Дружина одного з героїв, Генрі Персі на прізвисько Готспер, скаржилась, що чоловік після повернення з війни проводив увесь час на самоті, втратив нормальний сон та апетит, а часом несподівано здригався і пітнів, пригадуючи минулі битви.

Картина Шарля-Філіпа Ларив’єра «Битва при Кастійоні», 1838 рік. Це остання битва Столітньої війни, яка відбулася 17 липня 1453 року і завершилася розгромом англійського війська.

Getty Images / «Бабель»

Перші спроби наукового опису стресів, повʼязаних із війною, зʼявились у XVIII столітті. У 1761 році австрійський лікар Йозеф Леопольд описав симптоми у солдатів, схожі на ПТСР. Він діагностував це як «ностальгію», оскільки солдати говорили, що мають проблеми зі сном і тривогу через сум за домівкою.

У ХІХ столітті зʼявилися інші назви для діагнозів, повʼязаних із бойовими стресами. Термінами «виснаження в бою» та «втома солдата» описували стреси від тривалих боїв зі щоденним вогнем. У 1871 році американський хірург Якоб Мендес да Коста описав психосоматичні розлади часів Громадянської війни у США, які він назвав «солдатське серце». Лікар звернув увагу, що у солдатів, які не мали фізичних проблем із серцем, розвинулися симптоми, подібні до кардіологічних хвороб: втома і слабкість навіть при незначному навантаженні, задишка, прискорене серцебиття, пітливість і біль у грудях.

Американські солдати після бою під час Громадянської війни в США, 1860-і роки.

Getty Images / «Бабель»

Науковці почали досліджувати симптоми ПТСР, які траплялися не лише під час війни. У ХІХ столітті залізничні аварії були досить частим явищем. До адміністрацій залізниць все частіше звертались люди, які стверджували, що вони постраждали під час аварії поїзда, але не мали очевидних доказів травми. Залізниця відкидала такі заяви як фейкові. Однак на них звернули увагу дослідники. У 1882 році британський хирург Джон Ерік Еріксен у своїй роботі описав постравматичні симптоми пасажирів, які потрапили в залізничні аварії. Такий діагноз Еріксен назвав «залізничний хребет», оскільки вважав, що саме фізичні травми спини чи голови спричиняють «нервовий шок».

Залізнична аварія в американському штаті Вірджинія, 27 вересня 1903 року.

Wikimedia / «Бабель»

Це викликало дискусію, адже опоненти Еріксена вважали, що подібні симптоми можуть бути й у свідків аварії. Наприклад, французький лікар Жан-Мартен Шарко, автор термінів «травматичний невроз» і «травматична істерія», вважав, що будь-який травматичний досвід може призвести до «істеричних нападів» навіть через роки після травми.

Від теорії до практики, тобто до лікування ПТСР, одним з перших перейшов австрійський психолог Зиґмунд Фройд. Саме він запровадив метод «лікування розмовою» — тривалу серію психоаналітичних сеансів, під час яких пацієнт лежав на кушетці та розповідав про все, що спливало в його свідомості.

Зиґмунд Фройд у робочому кабінеті поруч із кушеткою для пацієнтів, 1932 рік.

Getty Images / «Бабель»

Однак в тогочасному традиціоналістському суспільстві будь-які психічні розлади сприймали як недолік, слабкість, а то й ваду характеру. Особливо це стосувалося солдатів. Суспільна думка була приблизна такою: нормальний солдат має прославляти війну і не видавати жодних ознак емоцій. Ті, у кого розвинувся стресовий розлад, у кращому випадку вважалися неповноцінними людьми, у гіршому — боягузами та зрадниками. І подібне ставлення побутувало аж до другої половини ХХ століття. Тож ветерани війн воліли нікому не розповідати про свої психологічні проблеми, навіть близьким родичам.

Та проблема нікуди не зникла, а навпаки загострилась. Перша світова принесла нові тактики бойових дій, як-от окопну війну, нову зброю і техніку: вогнемети, отруйний газ, великокаліберні гармати, танки та літаки. Навіть просто сидіти місяцями в окопах під постійними обстрілами було новим травмуючим бойовим досвідом. Тому на це звертали все більше уваги в Канаді, США та в багатьох європейських країнах.

Шотландські піхотинці британської армії в окопах Першої світової війни (колоризоване фото), 1914 рік.

Getty Images / «Бабель»

Під час Першої світової багато солдатів втрачали слух, мову або ставали паралізованими без будь-яких ушкоджень. Через це деякі науковці припускали, що артилерійський вогонь викликає невротичну хворобу. У 1915 році британський психіатр Чарльз Маєрс запровадив термін «снарядний шок». Зараз це можна порівняти з контузією. Однак Маєрс вважав «снарядний шок» виключно психологічною травмою і діагностував його навіть у тих солдатів, які жодного разу не потрапляли під обстріл.

Перев’язочний пункт австралійської армії поблизу Іпру, 1917 рік. Поранений солдат у нижньому лівому куті має симптоми «снарядного шоку».

Wikimedia / «Бабель»

Лікували такий розлад у кращому випадку «фройдівськими розмовами». У гіршому — діагностували «розлад волі», який «лікували» присоромленнями, погрозами та дисциплінарними покараннями. А в найсуворіших випадках застосовували радикальну методику лікування електрострумом.

Електротерапія американського солдата з психоневротичним розладом у часи Першої світової війни.

Wikimedia / «Бабель»

Сенсу від такого лікування було мало. І в 1941 році учень Фройда, американський психолог Абрам Кардінер у своїй роботі «Травматичні неврози війни» писав, що багато ветеранів Першої світової досі поводяться так, ніби все ще перебувають у травматичній ситуації. Згодом його робота стала основою для опису сучасних критеріїв ПТСР.

А в цей час вирувала ще більш смертоносна Друга світова війна. Тільки в армії США частота стресових розладів була втричі вищою, ніж під час Першої світової. Через це зі строю вибули понад пів мільйона солдатів. У вжиток увійшли нові терміни. Наприклад, «погляд на тисячу ярдів» — порожній, несфокусований погляд солдата із психологічною травмою. Окрім описів стресових розладів безпосередніх учасників бойових дій, науковці почали звертати увагу і на травмованих війною цивільних, які пережили бомбардування, окупацію, концтабори, тортури тощо. У 1950-х травматичні розлади поділили на спричинені бойовими діями та «цивільною катастрофою», тобто аваріями, пожежами, стихійними лихами.

Американський морпіх Теодор Джеймс Міллер з «поглядом на тисячу ярдів» після дводенного безперервного бою на одному з атолів у Тихому океані, лютий 1944 року.

Wikimedia / «Бабель»

Але СРСР це не стосувалось. Проблеми бойових психічних травм тут майже не досліджували. Будь-які стресові розлади у солдатів без фізичного поранення називали «воєнною істерією» і прирівнювали до дезертирства аж до розвалу Радянського Союзу.

Щодо лікування, то в Західній Європі та Америці воно нарешті стало більш гуманним. Серед ноу-хау була «групова терапія» для солдатів. Однак на початку її впровадження, коли ще тривали бойові дії, не все пішло гладко. Солдатів із «неврозами воєнного часу» вже за тиждень повертали на передову, вважаючи, що в колі бойових побратимів їм буде краще. Запрацювала така «групова терапія» вже після завершення війни. Та ветерани Другої світової мало з ким хотіли ділитися своїми переживаннями, окрім бойових товаришів. У науці зʼявився термін «реакція адаптації», який передбачав, що психічний стан ветеранів мав покращитися «через деякий час». Якщо ставало тільки гірше, то цей розлад уже не повʼязували з воєнним стресом.

Переломний момент настав під час війни у Вʼєтнамі 1959—1975 років. Тоді втрати армії США від психологічних стресів сягали 30% особового складу. Ветерани Вʼєтнамської війни так само збиралися у групи, де обговорювали труднощі повернення до цивільного життя та свої психологічні проблеми.

Ветеран Вʼєтнамської війни Фредерік Даунс розповідає про бій, в якому він отримав уже пʼяте поранення, через що втратив ліву руку, 3 квітня 1970 року.

Getty Images / «Бабель»

Уже до середини 1970-х у США існували сотні таких груп. Вони ставали дедалі більш політично активними й все голосніше заявляли про необхідність захищати права ветеранів Вʼєтнаму. Паралельно обертів набирав рух феміністок, які намагались привернути увагу до проблеми зґвалтувань жінок, жорстокого поводження з дітьми та насильства в сім’ї.

Антивоєнний марш ветеранів В’єтнаму біля будівлі Капітолія у Вашингтоні, травень 1971 року.
Марш проти насильства над жінками у Кембриджі, 8 листопада 1970 року.

Антивоєнний марш ветеранів В’єтнаму біля будівлі Капітолія у Вашингтоні, травень 1971 року. Марш проти насильства над жінками у Кембриджі, 8 листопада 1970 року.

Getty Images / «Бабель»

Поворотним стало дослідження психолога Енн Берджесс і соціолога Лінди Холмстром у 1974 році. Вони запровадили термін «синдром травми зґвалтування» і порівняли симптоми жертв зґвалтувань із тим, що солдати переживали після війни. Усе це вкупі із загальними атнивоєнними настроями в суспільстві призвело до того, що в 1980 році Американська психіатрична асоціація вперше виділила «посттравматичний стресовий розлад» як окремий офіційний діагноз і склала детальний опис його симптомів.

Це вплинуло на подальше дослідження ПТСР у всьому світі та на розробку методик лікування його як фізичних, так і психічних проявів. Упродовж кількох останніх десятиріч ці методики розвивали та вдосконалювали, створили нові покоління ліків і розробили нові підходи до терапії.

Терапія американських солдатів з ПТСР за допомогою віртуальної реальності, 9 червня 2011 року.

Wikimedia / «Бабель»

Сподіваємося, що нові методики лікування ПТСР допоможуть українцям, зокрема й журналістам «Бабеля». А поки що нам допомагають ваші донати: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].

Джерела:

David Morris. The Evil Hours: A Biography of Post-Traumatic Stress Disorder. Boston, 2016.

Jonathan Shay. Odysseus in America: Combat Trauma and the Trials of Homecoming. New York, 2003.

Judith Herman. Trauma and Recovery: The Aftermath of Violence — from Domestic Abuse to Political Terror. New York, 1997.

Matthew J. Friedman, Terence M. Keane, Patricia A. Resick. Handbook of PTSD: Science and Practice. New York, 2014.

Walid Khalid Abdul-Hamid, Jamie Hacker Hughes. Nothing new under the sun: post-traumatic stress disorders in the ancient world. National Library of Medicine, 2014.

Матеріал підготовлений за підтримки The Democracy Support Fund.
Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Євген Спірін
Теги:
історія
психологія
Перша світова війна
Друга світова війна

Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо