Двадцять четвертого лютого голова наглядової ради громадської організації URSA Олена Мачинська день як повернулася до Києва з Берліну. На «Берлінале» її друзі презентували фільм «Клондайк» про катастрофу малайзійського «Боїнга» в 2014 році.
— Вже тоді відчувалося, що щось буде, — згадує Олена. — На «Берлінале» всі підходили до мене і говорили: «Готуйтеся, скоро на вас нападуть». А я така приїхала підтримати друзів, але добре, що встигла повернутися в Київ до 24 лютого.
— І як ви зустріли 24 лютого? — запитую я.
— Була, якщо чесно, в ступорі, — зізнається Олена. — Два дні взагалі нічого не могла робити, навіть думати. А потім побачила повідомлення з притулку для тварин у Гостомелі, що біля них стоять російські танки, і, скоріше за все, їх відріжуть [від неокупованої території]. Я одразу почала прориватися туди, але добре, що не поїхала. Бо потім були повідомлення, що машину з волонтерами [яка поїхала туди] розстріляли росіяни.
Ми сидимо в кафе в центрі Києва — я, Олена та її подруга Марія Самойлова, керівниця гуманітарного центру організації, яка спілкується з волонтерами URSA по всій країні. Олена — висока струнка білявка, Марія — темненька та трохи нижча. Вони давно товаришують, тому і в фонді працюють разом. У обох — собаки та коти.
Олег Петрасюк / «Бабель»
Поряд із цим кафе, в паркінгу житлового комплексу, склад URSA. Тут зберігають корм, який потім поїде в регіони. Це вже не перше місце, де фонд намагається знайти собі склад — за ці пʼять місяців довелося поїздити по Києву. А почалося все з невеличкого офісу в центрі міста та допомоги від поляків.
— Нам написали поляки: «Якщо буде потрібна якась допомога, ми готові», — згадує Олена. — Ми, якщо чесно, не дуже розуміли, що робити. Але вони запропонували надіслати нам першу тонну корму, ми її прийняли і написали на сторінці URSA, що приїхав гуманітарний корм, готові допомогти, кому потрібно. І тут полилися повідомлення шаленим потоком. Мені спочатку здавалося, що тисяча кілограмів корму — це дуже багато, допоможемо зараз усім. Але ця тисяча розлетілася за два дні.
Наступного разу польські друзі надіслали вже 20-тонну партію корму.
— На цьому етапі підключилася я, — каже Марія. — Я тоді застрягла в Братиславі, і мені дуже хотілося допомагати. Ми відправили з рахунку нашої компанії, де я працювала, гроші на «Гостомель Шелтер», я почала підписуватися на всіх зооволонтерів і всім надсилати гроші. Вони, своєю чергою, підписувалися на мене, а потім ми з Оленою поговорили, мовляв, давай обʼєднаємося.
— Маша придумала спеціальну форму для тих, хто потребував допомоги, — продовжує Олена. — Вони почали писати їй, а ми потім перевіряли людей, тому що вже кілька разів наштовхнулися на не дуже доброчесних товаришів. Наприклад, завищували кількість тварин, або просили допомоги в усіх організацій водночас — і ні з ким не ділилися, тобто іншим вже нічого не залишалося. Зараз ми вже вибудували мережу волонтерів, і стало трохи легше.
Волонтерська мережа по всій країні
Мережу волонтерів Марія та Олена вибудовували поступово, завдяки різним звʼязкам і знайомствам. Починали з Дніпра, там їх познайомили з волонтерами з Запоріжжя, ті порадили волонтерів з Кривого Рогу. Зараз в URSA є «свої люди» ще в Донецькій, Харківській, Сумській, Вінницькій, Чернігівській, Миколаївській областях. Але знайти волонтерів — це тільки перший крок. Доставити корм — теж непроста задача. URSA шукає різні шляхи: щось відвозять власними машинами, щось допомагають військові. Наприклад, забирають частину вантажів на своїх машинах. З бійцями Збройних сил України в URSA особливі, ніжні стосунки.
URSA / Facebook
— Ми допомагаємо Головному управлінню розвідки, у них там абсолютно приголомшливі собаки-побратими, собаки-розвідники, — говорить Олена. — Наша любов там — пес Бой. Військові часто кажуть: «Давайте ваш вантаж заберемо». У нас так у Запоріжжя їхала машина, у Харківську область, у Донецьку.
Але більшу частину корму відправляють «Новою поштою». По-перше, відділення «Нової пошти» працюють навіть там, де більше не працює майже нічого.
— Було таке, що ми завантажуємо Донецьку область, а усюди зачинено, бо там ідуть бої, — розповідає Марія. — Ти телефонуєш у ці відділення, а вони кажуть: «Відправляйте в сусіднє, там тільки через два дні зачиняться». Так у нас виходило доставити вантаж, а вже на місці його забрати легше.
— А по-друге, гуманітарний напрям «Нової пошти» забирає на себе всі витрати з доставки. І це неабияк допомогло волонтерам, — каже Олена.
Олег Петрасюк / «Бабель»
— Зазвичай ми відправляємо посилку за рахунок користувача, — говорить Олена. — Але буває так, що я вже відправила посилку, а люди кажуть: «Ми не можемо її забрати». Тому що в них немає грошей, навіть тих 150—200 гривень. В якийсь момент ми зрозуміли, що не можемо відправляти посилки за свій рахунок. Тому подалися на проєкт «Гуманітарна пошта».
«Гуманітарна пошта» — це соціальний проєкт «Нової пошти», в рамках якого компанія безкоштовно доставляє вантажі волонтерських організацій. Проєкт запустили ще в 2014 році, у фазу активних боїв у Донецькій та Луганській областях. З початку повномасштабного вторгнення компанія розширила та трансформувала проєкт в окремий гуманітарний напрям діяльності. Зараз «Нова пошта» працює з 300 волонтерськими організаціями.
— «Нова пошта» нам дуже допомогла, — продовжує Олена. — Зараз вони оплачують всі посилки, які ми відправляємо. Зекономлені гроші ми витрачаємо, наприклад, на бензин для наших машин. Без цієї допомоги було б складно.
Олег Петрасюк / «Бабель»
Я розпитую, як зараз виживають зооволонтери в Донецькій області. Жінки зітхають.
— Там все дуже важко, — нарешті каже Олена. — Наприклад, у когось є притулок на 500 тварин, плюс ще треба допомагати всім навколо. Багато людей виїжджають і не всі забирають тварин — волонтери доглядають і їх. А постійно обстріли, обстріли… За цих умов їм навіть вдається займатися стерилізацією.
Допомога для Херсону
Одного разу URSA змогла передати допомогу в тимчасово окупований Херсон.
— Херсон — це історія Марії, — каже Олена. — Це її радість і біль одночасно.
— У квітні я познайомилася з Оленою Таран, — розповідає Марія. — У неї свій притулок, а ще вона допомагає пенсіонерам. Вона надала список тих, кого дуже добре знає і за кого може поручитися. У неї величезний список бабулічок, які годують по 20—30 котів. Вона познайомила мене з родиною, у якої в квартирі 100 котиків, і вони їх стерилізують, і годують, і лікують щодня. Жінці 65 років, а чоловіку 72. Я коли бачила їхні відео в фейсбуці, ридала ночами, і потім сказала: «Дівчата, ми маємо їм допомогти». Ми доправили корм.
— Як вам це вдалося? — питаю я.
— Ми відправили на Миколаїв, а там перевізники, яких також знайшла Олена Таран, доставили до Херсону — це був наш подарунок на Великдень. Ми змогли забезпечити чотири притулки та багатьох пенсіонерів, з якими поділилася Олена Таран. Вона роздала увесь цей корм, залишила трішки для своїх кішок — і ми одразу ж зібрали іншу партію.
Олег Петрасюк / «Бабель»
З другою партією, яку мали відправити 28 квітня, все було вже значно складніше. Миколаїв почали дуже сильно обстрілювати, і відправити вантаж на Херсон не було можливості.
— Вантаж «гуляв» три місяці зі складу на склад, з Миколаєва до Кривого Рогу, з Кривого Рогу до Запоріжжя, — згадує Марія. — Іноді я не знала півтора тижні, де наш корм. Я відпускала ситуацію, молилася, потім плакала, потім казала: «Ну все, воно пропало». Ми прорвалися 21 липня — вантаж дістався Херсону.
— Ми Херсон не плануємо полишати, — додає Олена. — Ми спілкуємося там з людьми, ми там не бачимо ніяких колаборантів. Люди вимушено опинилися в ось такій ситуації. І навіть вони могли б виїхати, але залишаються, тому що несуть відповідальність за своїх тварин. Але ми віримо в перемогу. І як тільки буде якийсь коридор, Херсон буде одним із перших, кому ми знову відправимо допомогу.
Допомога потрібна всім — і волонтерам, і тваринам, і «Бабелю»:
🔸 Patreon
🔸 PayPal: [email protected]