1.
Вранці 14 червня слідчі зайшли у приміщення на вулиці Ярославів Вал. Обшук в офісі колишнього очільника Криму Валерія Горбатова проводили у рамках слідства про фінансування так званої «днр», виведення грошей з України до російської федерації та ведення бізнесу в окупованому Криму. Покарання за цими статтями — до 10 років в’язниці з конфіскацією майна.
Звинувачення у незаконному володінні культурними цінностями наразі немає. Де зараз Горбатов, слідство не коментує, за інформацією «Бабеля», він не в Україні.
Під час обшуку слідчі натрапили на артефакти. Порадившись із керівництвом, вирішили запросити експертів — співробітників МІСТ. Історичні цінності були в електрощитовій та на горищі, складені в коробки з пластмаси, паперу, лежали у деревʼяних ящиках та на полицях у хаотичному порядку. Через погані умови зберігання частина з них поіржавіла, деякі знищені.
Обшуки тривали пʼять діб. За словами генпрокурора Ірини Венедіктової, знайшли 6 066 предметів загальною вартістю кілька мільйонів доларів. Також відшукали документи, пов’язані з бізнесом Горбатова в окупованому Криму. Вони стосувалися руху фінансів у кафе, нічних клубах та інших закладах. Знайшли і докази бізнес-зв’язків Горбатова з самопроголошеним премʼєр-міністром анексованого Криму сергієм аксьоновим. А ще докази того, що Горбатов «сплачував податки» на території півострова і у так званій «днр».
Знайдені історичні артефакти вивозили двома вантажівками. Склад в електрощитовій, за словами Венедіктової, зʼявився понад вісім років тому. Ймовірно, частину речей викрали з кримських музеїв, решта — робота чорної археології. Предмети не тільки з Криму, а і з Запорізької, Миколаївської, Херсонської, Одеської, Київської областей, півдня Донецької області. Слідчі кажуть, що закинутим склад не виглядав, складалося враження, що речі час від часу перебирали.
— Це найбільша незаконна колекція, яку вилучили в Україні. І вона повертається державі, — сказав міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко під час спільної з правоохоронцями пресконференції 24 червня у Національному музеї історії України.
Національний музей історії України / «Бабель»
2.
За словами Венедіктової, серед знайдених артефактів є мечі, кольчуги, шоломи, посуд трипільської культури, шаблі, рушниці, карабіни, амфори, жіночі прикраси. Є колекція монет — понад 2,5 тисячі. Більшість знайшли у Південному Причорноморʼї (тимчасово окупований Крим та південь материкової України), ці предмети належать до часів Скіфського та Боспорського царств, міста-держави Ольвії.
Національний музей історії України / «Бабель»
Зараз пам’ятки є речовими доказами, і побачити їх не можна. Щойно слідство дозволить, їх передадуть до фонду Нацмузею історії. Однак на пресконференції показали близько трьох десятків предметів. Серед них нашийна гривна та дві підвіски на одяг. Ці речі належали людям високого соціального статусу. Вони з могильника під Білою Церквою на Київщині. Цей могильник пограбували чорні археологи після 2010 року.
— Такі прикраси характерні для балтських народів, які жили на території південно-східної Балтії, — каже директор МІСТ Федір Андрощук. — Але це унікальна річ. Відносно недавно на березі річки Рось у Київській області знайшли могильник балтських племен, які були переселені сюди, у Поросся в часи Ярослава Мудрого або Володимира Великого.
Могильник змінив уявлення про звʼязки України з Литвою. Вважалося, що вони встановилися у XIV столітті, а виявилося — у XI, додає завідувач відділу археології Києва Інституту археології НАН України Всеволод Івакін.
— Коли злочинці виривали з могильника нашийну гривну, то тягнули її разом із хребтом, і від неї залишився зелений слід на землі, — каже він.
Нашийна гривна складається з восьми рядів металевого джгута. Кінці оздоблені карбуванням. Гривна була скріплена дротом — так її знайшли під час обшуку. Разом з іншими речами з могильника під Білою Церквою вона лежала в пластмасовій коробці.
Національний музей історії України / «Бабель»
Жоден український музей не має в колекції візантійського меча. Але тепер один такий знайшли у Горбатова. За словами Андрощука, зброя походить з території Вінницької області і датується IX століттям.
— Меч продавався на «Віоліті», і думаю, його продали, але як він опинився там, де його знайшли, треба встановлювати, — каже директор музею.
Ще один із мечів датується VIII століттям. Лезо інкрустували розписом, схожим на рослинний, — статусна річ. Андрощук каже, що походження меча треба встановити. Те саме стосується мечів варягів XI століття. Під час обшуку їх знайшли декілька типів. На одному є напис Ulfberht — це назва майстерні.
Назва майстерні Ulfberht на одному з мечів. Лезо інкрустоване розписом, схожим на рослинний. Візантійський меч (знизу вгору), меч із розписом, три варязьких мечі.
Національний музей історії України / «Бабель»
Серед знахідок є античні шоломи VI—IV ст. до н. е. У таких ходили герої «Іліади» Гомера, каже Андрощук. На одному з шоломів є латки.
— Людина не раз отримувала удари по голові, але продовжувала ремонтувати шолом, — коментує директор музею.
Бронзові лурестанські мечі походять з Ірану, але також зустрічаються в Україні. В електрощитову в офісі Горбатова вони могли потрапити як від чорних археологів, так і контрабандою від студентів із Сирії, не виключають науковці.
У сховку знайшли 250 скіфських мечів — акінаків. У МІСТ їх лише 100, і чи назбирається 250 по всіх українських музеях — питання. Кожен акінак — одне поховання. Можна уявити масштаб грабунку.
Лурестанські мечі з бронзи. Шоломи епохи еллінізму. На одному з них є латки.
Національний музей історії України / «Бабель»
Знайшли багато готських жіночих прикрас із могильників західного Криму. Є з головою птаха, інкрустовані кольоровими каменями, вироблені зі срібла та позолоти. Вони датовані VI—VII ст.
Серед предметів є книжка французькою мовою «Християнські саркофаги Галлії», надрукована в Парижі 1886 року і вкрадена з бібліотеки Національного заповідника «Херсонес Таврійський». Всередині печатка: «Місто Севастополь, бібліотека».
Готська прикраса з головою птаха. Готська прикраса з Криму. Прикраси готської культури з Криму.
Національний музей історії України / «Бабель»
3.
Уперше представника президента України в Криму призначив Леонід Кучма 31 березня 1994 року. Ним став Валерій Горбатов. Науковий співробітник інституту археології НАН України В’ячеслав Баранов каже, що тоді ж почали говорити і про те, що Горбатов цікавиться археологією.
— Я сам з Криму і більше знав Горбатова як державного службовця, що пов’язаний з владою та криміналітетом, — розповідає Баранов. — Але і як про людину, яка збирає археологію, чув. Ні для кого не було таємницею, що багато державних службовців збирають археологію, контролюють і «кришують» чорних археологів, які утворювали кримінальні групи в Криму.
Масове пограбування поховань та склепів на півострові почалося у 80-х роках минулого століття. Спочатку — стихійно. Проте у «бізнес» швидко прийшов криміналітет, а з ним правоохоронці та чиновники.
Тоді Горбатов був головою великого колгоспу імені Крупської в селі Михайлівка в Нижньогірському районі Криму. Зовсім поруч у 1974 році розкопали Ногайчинський курган. Артефакти з нього відомі у всьому світі: нашийна гривна, фібула-дельфін, кругла золота брошка. Поховання сарматської цариці I століття до н. е. дивом вціліло від пограбування.
— Не думаю, що археологія цікавила Горбатова як предмет мистецтва, — каже Баранов. — Скоріше, це метод збагачення. У 90-х роках такі предмети фактично нічого не коштували на чорному ринку. Перебуваючи на посадах, Горбатов міг отримувати їх у подарунок, у вигляді плати чи повернення боргу. Це були своєрідні кримінальні інвестиції.
Для багатьох археологів причетність Горбатова до колекціонування стала відкриттям. Кримським журналістам, які працювали на півострові в 1990-ті і пізніше, у контексті археології до поля зору він також не потрапляв.
Валерій Горбатов
Національний музей історії України / «Бабель»
— Я знаю Горбатова як колекціонера санаторіїв та землі, які він прибрав до рук на різних посадах. Ще дуже любив коней. А про пристрасть до археології лише оце зараз дізналася. Подивована, — каже головна редакторка «Центру журналістських розслідувань» Валентина Самар.
Вона згадує, що Горбатова вперше обрали народним депутатом, коли він був головою колгоспу — 1994 року. У цей час в Адміністрації президента шукали представника президента в Криму — людину, зрозумілу Києву.
— Вибрали Горбатова, хоча він був непублічною персоною, з крутим норовом та таким собі «крєпкім хозяйствєнніком», — говорить журналістка. — Швидше за все, вплинуло його знайомство з Анатолієм Франчуком, сватом Леоніда Кучми на той час.
Інститут представника президента у Криму не сприймали. На перших і останніх виборах президента півострова переміг Юрій Мєшков (детальніше про нього читайте тут), який скандував «Ро-сі-я». Потім його блок «Росія» виграв на виборах до парламенту Криму. Це був час розділу Чорноморського флоту, сепаратистських рухів та бандитизму.
— Валерій Миронович ніяк себе не проявляв у тій ситуації, — розповідає Самар. — Сидів в особнячку у дворі главку ВМС України в Криму і звідтіля практично не виходив. З ним майже неможливо було записати коментар чи інтерв’ю.
Позиції Франчука зміцнювалися, і паралельно з цим йшла вгору кар’єра Горбатова. У 1997—1998 роках він керував регіональним відділенням Фонду держмайна в Криму. А 2001 року очолив Раду міністрів Криму.
У цей час масово приватизували курортні комплекси півострова. Санаторій віддавали в оренду, проводили ремонт чи реконструкцію, яку записували у документи як «невідʼємні покращення», і через це можна було викупити приміщення. Але разом з ним у власність потрапляло усе майно: величезні земельні ділянки, часто зі старовинними парками та прибережною зоною.
Капітал Горбатова записували не на нього, а, наприклад, на Асоціацію кінного спорту Криму, яку він очолював, чи на його дочку Ольгу та її чоловіка Андрія Соловйова. Зять був засновником компаній «Гарант СВ» та «Дайвіс», на які «впали» відомі курортні комплекси Криму — «Мрія» у Великій Ялті та «Північна Двіна» в Алушті.
У 2008 році видання «Комментарии» та «Полуостров» писали, що статки Горбатова становлять $110 мільйонів. Також йому приписували у власність чотири дрібніші здравниці в Євпаторії, Алушті, Феодосії, місцеву телекомпанію «ІТВ» та типографію «Нова ера».
— Джек-пот з цього майна — поява великого покупця. Приміром, санаторний комплекс «Мрія» у 2010 році придбала українська дочка сбєрбанку росії. Коли путін вперше приїхав у Крим після анексії, партійний актив збирався у цьому санаторії, — каже Самар.
У 2010—2012 роках Горбатов працював у Федерації профспілок України. Його підозрювали у махінаціях з майном ПФУ, «Укрпрофоздоровниці» та коштами Фонду соціального страхування.
У 2014 році Горбатов, за чутками, виїхав з України. Найчастіше називали дві країни, де він міг перебувати — Кіпр і росія. Після 2014 року з’ясувалося, що Горбатов мав у нульових бізнес-інтереси з самопроголошеним премʼєр-міністром в анексованому Криму сергієм аксьоновим. Дочка Горбатова була з ним у романтичних стосунках. Горбатов допоміг аксьонову стати власником бізнес-центру в Сімферополі.
Щодо антикваріату, то 2005 року у видавництві Горбатова вийшла книжка за його співавторства разом з археологами Євгеном Туровським та Михайлом Ступкою — обидвоє перейшли на бік окупаційної влади після 2014 року: «Стародавня зброя та збруя. Частина I. Час міді». У 2013 році в Сімферополі вийшов каталог «Монети античного та середньовічного Херсонесу» авторства Туровського та Горбатова.
Національний музей історії України / «Бабель»
Ці книжки — одне з небагатьох публічних свідчень, які пов’язують кримського чиновника з пам’ятками античної доби. Чи описані у них знахідки з електрощитової та з горища на Ярославовому Валу, розбиратиметься слідство.
У Криму з Горбатовим товаришував Олександр Козлов (перейшов на бік окупаційної влади у 2014 році). Він мав фірму «Центр спелеотуризму Онікс-Тур», яка наприкінці 1990-х — на початку 2000-х експлуатувала печери в городищі Чуфут-Кале: проводила археологічні роботи та продавала квитки туристам. У 2002 році фірма Козлова брала участь у дослідженнях печер. Тоді там знайшли найбільший за часи незалежності України скарб монет: 4 256 срібних, 1 мідну, 30 золотих XIV—XV ст., а також срібну накладку. Скарб важив понад п’ять кілограмів.
4.
Артефакти в офісі Горбатова лежали й іржавіли. Археологи, з якими поговорив «Бабель», кажуть: можливо, це місце було перевалочним пунктом, куди предмети звозили, щоб потім розподілити. Тому про Горбатова як колекціонера ніхто не знав, припускає провідний науковий співробітник відділу археології ранньої залізної доби Інституту археології НАН України Олександр Симоненко.
— Це могло лежати, очікуючи часів, коли держава узаконить подібні колекції. Якщо таке станеться, то предмети стануть легальним товаром, отримають документи, і ціна на них зросте в рази, особливо за кордоном, — продовжує Вʼячеслав Баранов. — Зараз все впирається в те, що легально продати щось на Заході з України проблематично. Є випадки, коли там купують наші речі, а потім їм вигадують біографію та документи.
Через доступність металошукачів обсяги пограбувань української археологічної спадщини не мають аналогів у світі, вважає археолог. У 2000-х роках кількість грабіжників була такою, що ціни на археологічні предмети різко обвалилися не лише в Україні, а й у світі. До того часу в Криму були села, де кожна родина займалася чорною археологією. Найчастіше на такі роботи брали підлітків до 12 років. Щоб пограбувати поховання чи склеп, копали вузьку яму глибиною 1,5—2 м. В ущелину спускалися діти — маленькі, легкі. Поступово вони вибирали землю і доходили до дна поховання. Часто такі «копанки» обвалювалися та засипали дітей.
Журналістка Тетяна Рихтун робила розслідування про чорних археологів Севастополя у середині 2000-х років. За її словами, розкрадачів покривала міліція. З одного боку, правоохоронці наглядали за чорними археологами, з іншого — самі ж грабували. Розкрадачі умовно були поділені на дві групи: одні шукали артефакти Кримської війни та Другої світової, інші — предмети античності.
— Археологи, що займалися Другою світовою чи Кримською війною, казали, що підступитися до античності неможливо. Це дуже криміналізований бізнес, зав’язаний на великих грошах, — згадує журналістка.
5.
Згідно з законом «Про охорону археологічної спадщини», держава має право на все, що знайшли під час археологічних розкопок. Нелегально копати не можна. Проте володіти приватними колекціями, які складаються з українських артефактів, не заборонено. Цим і користуються: навіть Віктор Ющенко, який не лише демонстрував колекцію, а й на посту президента, згадує Тетяна Рихтун, опікувався багатьма археологічними експедиціями в Криму.
Серед відомих колекціонерів — бізнесмени Сергій Тарута та Сергій Платонов, власники приватної колекції «Платар». Вона складається із скіфського золота, трипільської кераміки, античних прикрас, чаш, амфор, фрагментів скульптур, предметів часів Київської Русі. Бізнесмен Олексій Шереметьєв відкрив однойменний музей з артефактами Київської Русі, Великого Князівства Литовського, козацької доби тощо.
У середині нульових говорили про те, що в Україні є понад пʼять тисяч приватних колекціонерів. Дехто з них не цурався нелегально привозити античні мозаїки з Сирії та Лівану і тут реставрувати. Але після 2014 року ринок антикваріату змінився, розповідають археологи «Бабелю». Раніше подарунки високопосадовцям шукали в антикварів. Коли Янукович з іншими діячами втекли, ринок зменшився: не стало людей з шаленими грошима та запитами на археологію.
Про приватне колекціонування культурних цінностей розповідає «Бабелю» голова Спілки археологів України Яків Гершкович.
Зліва направо: генеральний прокурор Ірина Венедіктова, голова МВС Денис Монастирський, генеральний директор МІСТ Федір Андрощук (біля мікрофона), міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко під час спільної пресконференції.
Національний музей історії України / «Бабель»
— Прямої заборони на це не існує не лише в Україні, а і повсюди у світі. Держави втручаються в обіг культурних цінностей тільки у крайніх випадках, — каже Гершкович. — В Україні багато років існує механізм пограбування археологічних пам’яток. Попит на такі предмети створюють саме приватні колекціонери. Довести кримінальне походження археологічних артефактів у сучасних колекціях дуже важко. Слабенько втішає лиш те, що проблему наразі не вирішили ніде у світі.
У багатьох країнах колекціонування археології обмежене, говорить археолог Баранов, щоб не спонукати грабіжників. В Україні, на противагу цьому, у фейсбуці можна підписатися на групи, де відкрито хизуються археологічними пограбуваннями.
— Я наполягаю, що будь-яка археологічна річ, яку приватно знайшли в Україні, не може бути законною. Відповідно до законодавства, археологія знаходиться у власності народу України, її предмети не можуть перебувати у вільному обігу, — каже він. — Не існувало жодних приватних колекцій, які б сформувалися до набуття Україною незалежності, відповідно, памʼятки не можна отримати у спадок. Бо і в радянський час це було незаконно.
У грудні 2021 року на слуханнях у парламентському комітеті з питань гуманітарної та інформаційної політики археологи запропонували змінити законодавство. Зокрема, обмежити приватне колекціонування предметів археології із зазначенням, що можна і що не можна збирати. Пропонували врегулювати питання обігу металошукачів (обговорюється у парламенті з 2013 року) і прописати правила діяльності українських інтернет-аукціонів, через які щороку проходить така кількість археологічних предметів, яка перевищує археологічні фонди Національного музею історії України.
— Подібних «горбатових» в Україні багато, і приклад вилучених артефактів показує, наскільки масштабно розкрадають археологічну спадщину, — каже Вʼячеслав Баранов. — Тому це перш за все питання освіти. Жоден закон не буде працювати, якщо людина не розуміє, що знищують нашу історію. Є думка, мовляв, що тут такого? На полі знайшов. Але археологія вивчає контекст. Коли річ виймають з місця, де її знайдено, вона втрачає цінність. Бо ми не можемо дослідити, чому люди прийшли на ці землі, чим цей простір був для них. Це питання про те, чи розуміє людина своє місце в історії.
Ми проти будь-яких «чорних» схем, тому просимо домогти нам чесно:
🔸 Patreon
🔸 PayPal: [email protected]