Рівно тисячу років тому вікінги висадились на узбережжі Америки й заснували поселення. Встановити це науковцям допомогли ісландські саги, бурі на сонці й заморожені колоди

Автор:
Антон Семиженко
Редактор:
Дмитро Раєвський
Дата:
Рівно тисячу років тому вікінги висадились на узбережжі Америки й заснували поселення. Встановити це науковцям допомогли ісландські саги, бурі на сонці й заморожені колоди

Аліса Ігіна / «Бабель»

Ісландські саги описують, як вікінги відкрили Америку й намагались закріпитися на нових землях. У середині минулого століття це підтвердили норвезькі археологи: вони виявили рештки поселення вікінгів на острові Ньюфаундленд на сході Канади. Однак, коли саме існувало це поселення, було невідомо. Цьогоріч учені з Нідерландів довели: будувати поселення почали рівно тисячу років тому, у 1021 році. Зʼясувати це науковцям допомогли сплески сонячної активності, дані з ісландських саг та морозильна камера із замороженими деревʼяними колодами. «Бабель» розповідає, як ученим вдалося відшукати поселення вікінгів і точно встановити рік його заснування.

«У цьому великому океані люди знайшли ще один острів ― названий Вінландією, оскільки там росте дикий виноград. Але за ним усе вкрито безжальною кригою та густим туманом». Це уривок із хронік Адама Бременського ― написані між 1073 та 1076 роками, вони є одним із головних джерел інформації про життя Північної Європи у ранньому Середньовіччі. Наведений фрагмент стосується прибуття вікінгів до Північної Америки й свідчить, що європейці відкрили новий континент приблизно на 500 років раніше за Колумба.

Вінландія нерідко згадується в скандинавських сагах ― зокрема, в «Сазі про гренландців». Якось корабель одного з гренландських рибалок потрапив у шторм, після завершення якого чоловік побачив обриси незнайомого острова з несхожим на гренландський ландшафтом. За положенням сонця на небі він зрозумів, що його віднесло на південь. Рибалка повернувся до Гренландії й розповів цю історію. В наступні роки до невідомого острова вирушило кілька експедицій. Першою вважається експедиція Лейфа Еріксона.

Найуспішнішою була подорож Торфінна Карлсефні через кілька років після Еріксона. З дружиною Гудрід та ще півсотнею людей вони заснували на території Вінландії поселення, народили дітей. Однак не склалося з корінним народом: як ідеться в сазі, спочатку вікінги мирно торгували з тубільцями, а потім, коли один із місцевих потягнувся до зброї вікінга, той його убив. Між народами почалося протистояння, у якому кілька десятків скандинавів не мали шансів перемогти. Вони повернулися до Гренландії.

До середини минулого століття історія про відкриття Америки вікінгами була лише гіпотезою: підтверджень того, що скандинави реально жили на континенті (крім Гренландії), не було. Докази виявило подружжя норвезьких археологів Інгстад. Хельге і його дружина Анна Стіна повірили старій ісландській мапі, на якій було зображено Вінландію як вузький, схожий на шпиль, півострів. Такі ж контури має північна частина канадського острова Ньюфаундленд. У 1953 році подружжя вирушило туди, у відрізане від цивілізації поселення на краю острова. Місцеві, яких Хельге Інстад назвав найприємнішими й найгостиннішими людьми з усіх, кого зустрічав у житті, невдовзі показали археологам галявину з рештками старовинних будівель. Їхні контури були схожі на будівлі, які норвежці бачили у Гренландії ― у фйорді, де колись жив Торфінн. Пара запросила інших археологів і почала розкопки.

Сучасний вигляд частини поселення вікінгів у Ньюфаундленді.
Відтворене поселення, 2003 рік.

Сучасний вигляд частини поселення вікінгів у Ньюфаундленді. Відтворене поселення, 2003 рік.

Wikimedia Commons

Крок за кроком вони знаходили все більше підтверджень того, що там жили саме вікінги. Наприклад, сліди видобутку заліза ― скандинави вміли виплавляти залізо з руди, яку знаходили у торфʼяниках і на дні струмків. За кількістю відходів археологи зʼясували, що місцеві виплавили близько трьох кілограмів заліза ― небагато, ніби цю діяльність різко обірвали. Невдовзі знайшовся металевий гвіздок, а головне ― бронзова шпилька. Цими шпильками вікінги скріплювали на тілі одяг ― і це було неспростовним доказом того, що вони тут були. Зараз північний край Ньюфаундленду ― національний парк і обʼєкт Світової спадщини ЮНЕСКО.

Однак дізнатись точний час існування поселення в середині минулого століття було неможливо. «Десь біля тисячного року», ― вважав Хельге Інстад. Для точної інформації довелось чекати 2021-го.

Встановити точний рік допомогли дерева. Протягом усього свого життя будь-яка рослина вбирає й накопичує вуглекислий газ. У його складі завжди є ізотоп 14-С, який утворюється у верхніх шарах атмосфери при її «бомбардуванні» космічними променями. Після смерті рослини 14-С поступово розпадається. За тим, скільки цього ізотопу ще залишилось, наприклад, у деревʼяній дошці, можна визначити вік цієї дошки. Цей метод називається радіовуглецевим датуванням.

Метод дозволяє визначити вік обʼєкта лише приблизно. «Із похибкою у 20, а частіше у 50 чи й 100 років», — каже Міхаель Ді, дослідник хронології ізотопів із нідерландського Університету Гронінгена. Однак кілька років тому науковці зробили важливе відкриття. Виявилось, що події на Сонці ― наприклад, сонячні бурі ― впливають на те, скільки 14-С утворюється в атмосфері й потрапляє в рослини. Помітити це можна в річних кільцях дерев. У кільці, яке утворилося в рік підвищеної сонячної активності, ізотопів буде більше. І це стосуватиметься всіх дерев, які росли на планеті в цей час.

Порівнявши численні зразки деревини, науковці змогли встановити точні роки, коли на Сонці була аномальна активність. Одним із таких років виявився 993-й. Дізнавшись це, дослідниця з того ж Університету Гронінгена Марго Куітемс взяла квиток до Канади.

«Я знала, що місцеві археологи зберігають усе, що знайшли на місці поселення вікінгів. Частину деревини вони поклали в морозильну камеру ― щоб ці колоди й палиці довше збереглись, ― розповідає Куітемс. ― Коли я відкрила ту морозилку, тільки й сказала: «Вау! Це ж ніби повна золота скарбниця!»

Шматок деревини з ньюфаундлендського поселення.

Margot Kuitems

Марго Куітемс перевіряє зразки деревини на кількість радіовуглецю.

Margot Kuitems

Доказом того, що саме цю деревину використовували вікінги, наприклад, при будівництві житла, були сліди від залізних сокир. Камʼяні топірці, якими користувались тоді місцеві племена, лишають інший слід. Куітемс взяла кілька зразків колод і повернулася з ними до Нідерландів.

У країні саме почався локдаун, і дослідниці довелось аналізувати матеріал вдома. Вона роздивлялась під електронним мікроскопом зрізи колод, намагаючись розібрати річні кільця. «Це було ніби відділяти одну волосину від іншої ― настільки вони були тендітними», ― розповідає вона. Потім Марго перевірила кожне з кілець на кількість 14-С. Їй вдалося знайти кільце з аномально високою концентрацію цього ізотопу. Воно було двадцять девʼятим від кори.

Далі вже все було просто: крайнє кільце на колоді відповідає за рік, коли дерево зрубали. Це був 1021 рік. На двох інших зразках деревини обрахунки підтвердились. Отже, наразі є науковим фактом те, що рівно тисячу років тому вікінги рубали дерева у Ньюфаундленді для будівництва осель. Вони справді прагнули тоді освоїти Америку. І справді невдовзі згорнули експеримент: археологи не виявили на території поселення жодного поховання.

Як археологи зраділи бронзовій шпильці, так і ми радіємо вашим донатам!