54 роки тому в СРСР зʼявилися два вихідні. До цього були «різнокольорові» дні відпочинку, шестиденка і «перший день» замість понеділка. Згадуємо, як змінювався робочий тиждень — в архівних фото

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Євген Спірін
Дата:

Бригада слюсарів обробляє ротор на Харківському турбогенераторному заводі, 1935 рік.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Сьомого березня 1967 року ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР ухвалили постанову про перехід на пʼятиденний робочий тиждень із двома вихідними. До цього вихідний був один, у кращому разі — неділя. А в 1920—1930-х більшовики влаштовували експерименти — запровадили безперервну робочу пʼятиденку з одним плаваючим вихідним, намагалися уніфікувати календар, перейменувати місяці та дні тижня. Потім зʼявилася шестиденка з фіксованими датами вихідних. У 1940-х і до середини 1950-х робітники і службовці фактично були привʼязані до своїх підприємств. Вони не мали права звільнитися, а за спізнення можна було отримати кримінальний термін. «Бабель» згадує, як регулювався робочий час і коли зʼявилася звична нам форма робочого тижня, та публікує архівні знімки того періоду.

Завідувач кабінету політичної освіти Броварського міськкому КПУ Козій Н. К. (другий праворуч) консультує пропагандистів, Бровари, 8 травня 1973 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

У Російській імперії робочий час ніяк не обмежувався законом до кінця XIX століття. Після скасування кріпосного права селяни часто працювали за наймом, і здебільшого в полях. Вони традиційно підлаштовувались під сезони: влітку роботи більше, взимку — менше. Вихідним була неділя, коли всі ходили до церкви.

Робітникам на фабриках доводилося працювати по 14—16 годин на добу. Тільки влітку 1897 року після низки великих страйків на виробництвах Микола II підписав закон «Про тривалість і розподіл робочого часу в закладах фабрично-заводської промисловості».

Робітники та керівництво Паровозобудівного заводу Гартмана в Луганську, 1900-ті роки. Це один із прикладів радянської фотоцензури — директори, які сидять у центрі, заретушовані як «класові вороги».

Архів Луганського обласного краєзнавчого музею

Закон установлював шестиденний робочий тиждень та вихідний — неділю. Робочий день уперше обмежили до 11,5 години з понеділка по пʼятницю і до 10 в суботу для чоловіків, а також до 10 годин щодня для жінок і дітей. Відпустка не передбачалася, але зʼявилися 14 обовʼязкових свят — «неслужбових днів». Однак закон ніяк не обмежував понаднормові роботи, які можна було запроваджувати за особливим договором, тож на практиці час роботи не змінився.

Робочі паровозозбірного цеху заводу Гартмана в Луганську, 1905 рік.

Архів Луганського обласного краєзнавчого музею

Обіцянка восьмигодинного робочого дня стала одією з головних тез у програмі соціалістів, зокрема й більшовиків. Тому після жовтневого перевороту в 1917 році одним із перших декретів Ради народних комісарів був «Про восьмигодинний робочий день».

У ньому йшлося про те, що робочий час не має перевищувати вісім годин на добу й 48 годин на тиждень. Сам же робочий тиждень залишався шестиденним, з вихідним у неділю. У Кодексі законів про працю 1918 року зʼявилися нові бонуси: запровадили місячну оплачувану відпустку; скоротили робочий день до шести годин у передсвяткові дні; встановили, що між закінченням робочого дня в суботу й початком у понеділок мало бути 42 години. Виходило, що по суботах робочий день з урахуванням обідньої перерви скорочувався до пʼяти годин.

Мітинг у Петрограді (нині Санкт-Петербург), жовтень 1917 року.

Архів Луганського обласного краєзнавчого музею

Утім, тоді можна було ухвалювати будь-які закони. Фабрики та заводи практично не працювали, а робітників швидше агітували йти воювати за радянську владу. На початку 1920-х промисловість почала відроджуватись, і робітники стали повертатися на заводи. У 1922 році їм урізали відпустку до 14 днів і перестали оплачувати вихідні на релігійні свята. Однак зʼявилися нові вихідні дні — 1 травня і 7 листопада. Більшовики на цьому не зупинялися й обіцяли народові більше — перейти на семигодинний робочий день без зменшення оплати праці.

Група керівників Державіазаводу № 12 (зараз завод «Антонов» ) у Києві, 1920 рік.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Наприкінці 1920-х Сталін звернув так звану Нову економічну політику й оголосив курс на індустріалізацію. Тут і почалися експерименти з робочим тижнем і календарем. Наприкінці серпня 1929-го виходить постанова Раднаркому «Про перехід на безперервне виробництво на підприємствах та установах СРСР». Суть ідеї безперервного виробництва була в тому, що робочий тиждень став пʼятиденним — чотири робочих дні та один вихідний. Працівників підприємства або установи розбивали на пʼять груп за кольорами: жовтий, рожевий, червоний, фіолетовий, зелений. І в кожної групи був свій вихідний, позначений певним кольором. Для робітників навіть випускали спеціальні різнокольорові табель-календарі, які вішали на стіни поруч зі звичайним григоріанським календарем.

Група робітників цегельного заводу на Деміївці в Києві, 1925 рік. Учасники конференції з питання нагородження кращих ударників заводу «Арсенал» у Києві, 1929 рік.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

У рамках цієї ідеї створили новий радянський революційний календар. Рік поділявся на 72 тижні по пʼять днів у кожному. Ще пʼять днів залишалося на державні свята, які не входили в жодні тижні.

Робочий день зробили семигодинним, як і обіцяли, але ніхто не очікував такої плутанини з вихідними. Незважаючи на те, що їх стало більше, жоден день відпочинку не був загальним для всіх. Якщо у родичів або друзів вихідний припадав на різні дні пʼятиденки, то вони не могли зустрітися один з одним. Тому вихідні перетворювалися на «якісь фіолетові пʼяті числа», реформа швидко стала непопулярною, і від пʼятиденки вирішили відмовитися.

З 1931 року країну почали переводити на шестиденний робочий тиждень з пʼятьма фіксованими днями відпочинку на місяць і семигодинним робочим днем. У кожному місяці вихідними призначили на 6, 12, 18, 24 і 30 числа. У випадку з лютим вихідний відкладали на 1 березня, а 31 числа, які нікуди «не влазили», стали робочими. Дні тижня пропонували називати «перший день шестиденки», «другий день шестиденки» тощо.

Ударник Харківського заводу сільгоспмашин «Серп і молот» Фуніков, 1932 рік. Монтаж парогідравлічних пресів на Луганському паровозобудівному заводі, 1932 рік. Табель-календар з розкладом вихідних безперервного робочого тижня, де різним кольором позначені вихідні; осінь 1929 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного; Архів Луганського обласного краєзнавчого музею

Експерименти з революційним календарем тривали. Спробували впровадити нове літочислення з точкою відліку від 7 листопада 1917 року. У відривних і перекидних календарях поруч зі звичним григоріанським роком друкували рік «від соціалістичної революції» аж до розвалу СРСР. Були ідеї уніфікованого календаря, де в кожному місяці, зокрема і в лютому, було б по 30 днів. Також була пропозиція перейменувати місяці. За цим проєктом тільки травень зберігав стару назву, інші ж мали називатися на честь Леніна, Сталіна, Маркса, Енгельса та інших діячів і подій.

Селян усі ці реформи, як і раніше, не особливо зачіпали. На той час вони вже знову стали власне кріпаками, але при колгоспах. До кінця 1930-х уже й владі стало не до експериментів із календарем і робочим тижнем — потрібно було готуватися до великої війни.

Конструктори Київського заводу сільгоспмашин «Червоний екскаватор» працюють у протигазах, 1936 рік. У парткабінеті Молотовського райкому (з 1957 року — Шевченківський район) КП(б)У в Києві, 1939 рік.

ЦКФФА ім. Пшеничного; «Бабель»; ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

У 1940 році вийшов указ Президії Верховної Ради СРСР про перехід на восьмигодинний робочий день при семиденному робочому тижні — шість робочих днів та один вихідний. Відпустки скасували, заборонялося звільнятися за власним бажанням. Робітники та службовці стали по суті кріпаками на тих підприємствах, де їх застав указ. Також зʼявилася кримінальна відповідальність за «порушення трудової дисципліни», «випуск недоброякісної продукції», «дрібні крадіжки на виробництві».

Але особливо дісталося прогульникам. За запізнення на роботу більш ніж на 20 хвилин можна було отримати термін. А запізнитися на роботу було дуже легко — громадського транспорту не вистачало, поїзди, трамваї та автобуси фізично не могли вмістити всіх пасажирів, особливо в «години пік». Людями доводилося гронами висіти на зовнішніх поручнях. Навіть поломка транспорту не вважалася поважною причиною. А всі суди за цією статтею проходили на місцях у максимально короткі терміни — не більше ніж пʼять днів. За оцінками дослідників, за час дії указу — з 1940 до 1956 року — за різними статтями засудили близько 18 мільйонів людей.

Група ударників суднобудівного заводу «Ленінська кузня» (зараз завод «Кузня на Рибальському») в Києві, фото до 1941 року. Перший тролейбус, який виїхав на маршрут після звільнення Києва від німецьких окупантів, листопад 1944 року.

ЦКФФА ім. Пшеничного; «Бабель»; ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

До семигодинного робочого дня поступово додавали спочатку одну годину, потім дві, потім три. Згодом зникає і єдиний вихідний. Ось як описують цей період історики: «А робочий день повнішав і ширився: з девʼятигодинного непомітно перетворився на десятигодинний, потім — на одиннадцятигодинний. І дозволили понаднормові роботи: хочеш підробити — залишайся ввечері. Уряд друкує гроші, роздає їх любителям понаднормових робіт, а потім ці гроші оборонними позиками назад викачує з населення. І грошей народу знову не вистачає. Тоді уряд іде народу назустріч: можна працювати без вихідних. Для любителів. Потім, щоправда, це і для всіх ввели — працювати без вихідних».

З кінця червня 1941 року, згідно з указом «Про режим робочого часу робітників і службовців у воєнний час», уже всі працювали по сім днів на тиждень. У березні 1944 року щотижневий день відпочинку надали підліткам, молодшим за 16 років. А в 1945 році скасували режим «воєнного часу» й повернулися до норм 1940 року.

Підліток на відновлювальних роботах у Ворошиловграді (нині Луганськ), після 1943 року.

Архів Луганського обласного краєзнавчого музею

Наступного разу трудове право помʼякшили вже за Хрущова, у 1956 році. Країна перейшла на семиденний робочий тиждень з одним вихідним днем і з семигодинним робочим днем. Також запровадили додатковий бонус — усі робочі дні напередодні вихідних і свят скоротили на дві години.

І нарешті, у 1967 році, вже за Брежнєва, сталася найважливіша з реформ. Сьомого березня 1967 року ЦК КПРС, Рада Міністрів СРСР і Центральна рада профспілок ухвалили постанову «Про переведення робітників і службовців підприємств, установ та організацій на пʼятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями» та відповідний проєкт указу для Президії. Через тиждень, 14 березня, Президія Верховної Ради СРСР цей указ затвердила.

Так зʼявилася звична форма робочого розкладу: семиденний тиждень з восьмигодинним робочим днем і двома вихідними днями — субота й неділя. Щоправда в деяких установах, наприклад у ВНЗ і школах, шестиденка зберігалася.

Секретар Подільського райкому КПУ Мазуренко Г. І. в робочому кабінеті, Київ, квітень 1971 року. Збори на Київському авіаційному заводі, жовтень 1967 року. Складання пральних машин на Харківському заводі оцинкованого посуду, лютий 1955 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного; ЦКФФА ім. Пшеничного; «Бабель»

Джерела:

R.W. Davies. The Soviet economy in turmoil, 1929—1930. Cambridge University Press, 1989.

Советская социальная политика 1920—1930-х годов: идеология и повседневность / Под редакцией П. Романова и Е. Ярской-Смирновой. М., 2007.

Виктор Суворов. День М: Когда началась Вторая мировая война? М.,1994

Евгений Жирнов. Осуждено за прогулы 40,7% рабочих. Журнал «Коммерсантъ Власть» №16, 26.04.2010.

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Євген Спірін
Теги:
історія
СРСР

Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо