Перше питання: якою мовою спілкуємось — українською чи російською?
У публічній сфері я завжди намагаюся спілкуватися українською. До моменту, коли мова дійде до чогось, що мене бісить. Після цього переходжу на російську — не можу лаятися українською, ще не навчився.
Ти народився в Запоріжжі — українська мова там була не дуже популярна.
Батьки зі мною, звісно, розмовляли російською. Української я не знав фактично до школи. А те, що вивчив у школі № 30 міста Запоріжжя, це була не зовсім українська, і, можливо, не зовсім мова. Після того як я переїхав до Києва, мова — це, по-перше, принципове питання, тому що я політик. А по-друге, воно само собою так відбувається. Це не те щоб я зранку прокинувся і сказав: «Так, з цього дня я ходжу в тренажерний зал і спілкуюся тільки українською». Фігня, воно так не працює. Просто навколо мене стало багато україномовних людей. Я почав бігати по телеканалах, по інтерв’ю, спілкуватися українською вимушено. Поспілкувався, подивився ефір — «Позорно. Господи, як так можна?» Другий ефір — «О, стало краще». Третій ефір — «Цікаво». Зараз 50 відсотків часу я спілкуюся українською. З кішкою ми спілкуємося російською, вона не розуміє [українську].
Поясню, чому я одразу спитала про мову. Мова — це тема багатьох фейсбучних срачів. «ДемСокира» — останній притулок патріотів, так? Ти вважаєш, патріот не може розмовляти російською?
По-перше, я розмовляв російською майже все життя. При цьому у «Свободі» був керівником «молодіжки». Моя повна російськомовність не заважала мені бути патріотом. І на фронті величезна кількість людей вбиває росіян, спілкуючись російською. Але зараз російська мова в Україні — це не питання лібералізму, це питання обороноздатності. Якщо люди отримують російськомовний контент, вони рано чи пізно потрапляють під вплив російської пропаганди. Тобто ця стежечка виводить до російських медіа. Там співаки, які отримують величезні бабки, там Дудь, а від Дудя до Навального реально один крок. [Усе це роблять для того,] щоб українець, який спілкується російською мовою, почав сприймати російський порядок денний і росіян не як ворогів, а як «ну там же есть нормальные люди, ну там же вот Навальный, он же хороший, он же либерал».
Наша логіка зовсім інша — це питання оборони. Українець має перестати себе асоціювати з мешканцем країни-агресора. Взагалі. Не цікавитись їхніми питаннями, не слухати їхній продукт. Пофіг. Ми говоримо, що зараз в Україні має бути дві мови з офіційним статусом. Перша мова, звичайно, українська, державна. Друга — англійська. Вчіть англійську.
Юро, ти зараз говориш абсолютно протилежні речі. Ти все життя розмовляв російською і був патріотом. Яким чином мова відкриває шлях до російського світу, якщо тебе вона навпаки привела в Україну? Де логіка?
Я тут сиджу не тому, що я логічна людина...
Тому що ти епатажна людина, але логіки все одно, убий, не бачу… Добре, квоту срачу вичерпано.
Але ж ми тільки почали...
Юлія Вебер / «Бабель»
Говоримо українською, але іноді у нас буде вискакувати «йолка» і матюкатися будемо російською. Тепер до головної теми. На мою думку, ти найкращий організатор публічних політичних акцій в Україні. Твої акції круті, помпезні, мерзенні, але фішка в тому, що про них завжди пишуть медіа. Моя улюблена і дуже іронічна — це коли в Чернівцях заборонили проводити марш на підтримку ЛГБТ, а ви… Це вже була «ДемОрда»?
А я не пригадую.
Словом, ви на кожен день року запланували акції на підтримку ЛГБТ, і якщо на карті відобразити локації цих акцій, виходило слово «х*й»…
От саме цю акцію придумав не я, а викласти таке слово — це вже я.
Ще нещодавно ви привезли відрізану голову свині в перуці під будинок генпрокурора [Ірини] Венедіктової — це фото було усюди. Як ти до цього прийшов? Звідки у тебе увесь цей епатаж і дурість?
Коротше, в чому прикол? В дитинстві я ходив у театральну студію. Грошей майже не було, це 90-ті роки, і реквізит ми набирали з будь-чого — з пап’є-маше, робили самостійно. Але шоу виходили прикольними. Я так офігенно грав вовка, хто б бачив.
Потім ці навички дуже знадобилися у вуличній, а тепер і у більш медійній політиці. Я завжди працюю в умовах копійчаного бюджету, і з ним треба щось робити. Зазвичай як робляться акції? Ось Юлія Володимирівна [Тимошенко], як вона робить? Зганяє бабусь, роздає по 200 гривень, купує пакет ЗМІ. Щоб приїхали телеканали, висвітлили, показали сюжети, написали сайти. Це великий бюджет — сайти пишуть, камери працюють і люди все це бачать. А в мене на медіа бюджету нема і доводиться робити щось настільки яскраве, щоб медіа були вимушені про це писати, просто вимушені. За повної відсутності будь-чого, окрім соціальних мереж, іншого варіанту немає.
Юлія Вебер / «Бабель»
Про яку твою акцію вперше написали ЗМІ?
Коли ми в Запоріжжі в 2009 році роздавали дівчатам троянди, якщо вони перекладуть якесь складне слово з російської на українську мову.
Звідки ти в Запоріжжі у 90-ті такий революціонер і патріот?
Це реально випадково. Я народився і виріс в районі річкового порту. В цьому ж районі стоїть стадіон «Металург». Величезна кількість моїх пацанів зі школи і з двору ходили на футбол, і якось їх затягнуло на фанатський сектор. Потім туди випадково потрапив я — такий маленький п*здюк у девʼятому класі. А фанатський сектор — він правий.
Він не праволіберальний, а сильно правий.
Я б сказав навіть, антиліберальний. І я там уперше побачив, як величезна кількість людей згадує невідомі мені слова — Степан Бандера, Роман Шухевич, періодично проскакував, звичайно, Адольф Гітлер, але про існування Гітлера я знав. Я почав вникати в усю цю історію, більше спілкуватися з людьми, які могли хоч щось розказати. І воно потім так покотилося, по правих рухах. Переважну більшість часу в житті мене ніяк не можна було назвати лібералом. За останні років пʼять-шість я прийшов до цього через економіку і, можливо, просто став трішки старшим.
Тобто ти був правим і ненавидів кого?
Комуністів.
ЛГБТ?
У тому числі.
Євреїв?
Ні.
Добре, кого ще?
Таких, як я зараз — лібералів.
Яким чином ти потім опинився у «Свободі», а ще згодом — у БПП?
Спочатку я був у кількох, не зареєстрованих жодним Мінʼюстом, правих організаціях. Потім ми з частиною людей перейшли звідти до «Свободи», я очолив обласну молодіжку в Запоріжжі.
«Свобода» на той час була ультраправою?
Ну слухай, вона право-ліва, я не можу нічого сказати про «Свободу». Просто я тоді ще не досить багато читав, щоб це зрозуміти, але економічні ідеї «Свободи» — вони лівацькі фактично. Тобто «все забрати, все поділити, бий буржуїв».
Коли ти перестав бути ультраправим? В який момент?
Я не впевнений, що був якийсь момент. Між «Свободою» і БПП була робота в медіа. Я пішов працювати кореспондентом газети, за рік став головним редактором і директором іншої газети. Тільки після цього я повернувся в політику — у відділ агітації БПП.
Ти два місяці провів у СІЗО, давай уточнимо, за що ти туди потрапив?
Я не можу дати прямої відповіді на це питання. Коли у новорічну ніч з 2010 на 2011 рік у Запоріжжі підірвали пам’ятник Сталіну, до СІЗО почали кидати взагалі всіх — правих з усієї країни. Був літак, який привіз пацанів [Дмитра] Яроша з Західної України до Запорізького СІЗО. Через три камери від мене сидів Ед Андрющенко, який з пацанами зі Стрия раніше пиляли цього Сталіна. Коли стало зрозуміло, що ніхто з нас цього не робив, пацани в МВС і СБУ вирішили «Не випускати ж цих покидьків» і почали клепати справи за все. Я сидів за те, що колись ми з друзями дійсно облили фарбою пам’ятник Дзержинському.
Мене затримали в ніч з 31 грудня на 1 січня, коли я освідчувався своїй колишній, а тоді майбутній дружині. Так красиво все було: сніг за вікном, Синатра грає, а міліція вже вибиває двері і везе кудись на допити. Дуже романтично, максимально.
Після цього ти працював у відділі агітації в БПП, тобі була близька їхня ідеологія?
Почнемо з того, що в БПП не завжди була ідеологія. І зараз вони, як «Європейська солідарність», її не проговорюють, хоча фактично це консервативна ідеологія. І це круто, що в нас різні поля і кожен займається своїм.
І ти з БПП пішов в «ДемОрду»?
Я не можу сказати, що пішов працювати в «ДемОрду» або «ДемСокиру» — це вони в мене забирають гроші, я звідти грошей не маю. Я приїхав до Києва і працював у медіапроєктах, зокрема, на ТСН.ua записував блоги. По-друге, я консультую людей з питань політики. Звідти я заробляю і живу.
Ти консультуєш когось із великих партій?
Ні, зазвичай я консультую окремих, переважно регіональних, політиків, і щодалі це стає складніше через конфлікт інтересів з «ДемСокирою».
Як виникли «ДемОрда», «ДемСокира», звідки ідея?
Усі ми лише сон Олександра Сергійовича Нойнеця, який колись проснувся і подумав, що нам потрібна політична партія.
Він ваш ідеолог?
Ні.
Хто тоді?
Ідеолог у нас інший, а Саша — він наш Будда, наша совість, не знаю… У нас була компашка топових блогерів людей на двадцять-тридцять, збиралися, пили пиво, спілкувалися. Ми почали говорити про те, що відбувається в країні не так, як нам хочеться. Бо завжди в країні відбувається дуже багато того, що нам не хочеться.
Це в якому році, у 2018-му?
Раніше, це ще 2017-й був. Ми почали про це говорити і зазвичай впиралися в економіку, тому що вона була і залишається максимально закріпаченою, максимально закритою взагалі від усього світу. Ми не хотіли постійно робити лише реакцію на події. Відбулася зрада, ми такі: «О, Боже, зрада». Ми хотіли з аудиторією розмовляти про речі, які можна змінити наперед.
Ми [топблогери] були на зустрічі у [Петра] Порошенка і ставили йому питання про податок на виведений капітал, легалізацію. Ми вийшли і зрозуміли, що ці питання ніхто, крім нас, не підійматиме, можна прямо зараз брати лопату і рити вниз. Ми скинулися по сто баксів уп’ятьох.
Уп’ятьох це хто?
Гудименко, Нойнець, [Ігор] Щедрін, [Антон] Швець, [Віктор] Трегубов. На ці 500 баксів започаткували політичну партію, яка зараз має назву «Демократична сокира». І почали качати саме цей порядок денний: право на зброю, легалізація медичного канабісу, секс-робіт, азартних ігор. Це ліберальний порядок денний, а є ще «правий».
Давай праву.
«Правий» порядок денний — це питання мови, антиросійське питання. Ми хочемо, щоб українська держава була максимально жорсткою стосовно всього, що пов’язане з Росією. Ми хочемо закон про колабораціонізм [ось проєкт цього закону від «Європейської солідарності»], закон про обіг зброї, про територіальну оборону. Ми хочемо зміни в СБУ, щоб вона карала тих, хто вбивав українців. Я хочу, щоб жодна тварюка, яка прийшла сюди зі зброєю, жодна сука не могла дня провести без того, щоб їй щось не примарилось за спиною [підвищує голос]. Я хочу, щоб вони всі, кожен з них, жив у страху. Я хочу, щоб вони боялися відкривати двері машин, заводити ключем свою автівку.
Воу-воу-воу, поперло.
Я заспокоївся.
Юлія Вебер / «Бабель»
Дивися, Трегубов, Нойнець, ти і Швець у соціальних мережах — це такий анти [Олександр] Дубінський. У вас чотирьох у Facebook більше підписників, ніж у нього. У YouTube він недоступний.
Це окреме питання.
Так от, що бачу я. Ви не можете зараз забрати владу ні у [Арсена] Авакова, якого сильно не любите, ні у СБУ, ні змусити Офіс президента щось робити — вони не бачать вас як велику політичну силу. Але що ви точно можете — іноді ви просто спотворюєте мій і не тільки мій світ. Сейчас как раз будет о плохом и на русском. Вы, когда критикуете Зеленского, вы критикуете все — от ботинок до прически. Вы создаете реальность, в которой плохо все. Зачем вы создаете ощущение у людей, что мы живем в какой-то ядерной ж*пе?
Так, тепер ти видихай… Це проблема. І ми зараз формуємо новий внутрішній документ, в якому буде наша стратегічна візія по цих справах. Нас бісить Зеленський, його оточення, бісить Аваков. Ми реально тупо ненавидимо [Андрія] Єрмака. Але в якийсь момент ми самі зрозуміли, що почали критикувати їх за те, за що б не критикували якусь іншу людину, себе, наприклад. Але Зеленського критикуємо, і це, насправді, неправильно.
Ти дивився новорічне привітання Зеленського?
Так.
Я, до речі, бачила твоє привітання з Новим роком. Порошенко думає, що він ще президент, а ти думаєш, що станеш президентом. Так от, у Зеленського була офігенна штука, коли о дванадцятій ночі він перейшов на російську мову, і прикол не в цьому, і сказав типу: «Люди на востоке, мы знаем, что вам уже час назад сказали, что наступил Новый год. Мы знаем, что вы все это время сидели и ждали, пока в Украине пробьют часы. С Новым годом!» Он сказал это людям, которые час назад посмотрели на часы, наверное, послушали [Владимира] Путина и сказали себе: «Ждем Нового года». И тут в наши двенадцать часов им говорят: «Чувак, с Новым годом!» Тебе понравился вот этот ход Зеленского?
Спірно. Коли президент України говорить російською мовою, він, по-перше, порушує закон про мову. По-друге, цей крок, мабуть, важливий, красивий хід для людей на сході, але, вочевидь, він зіштовхнеться з негативною реакцією — велика кількість населення України негативно сприймає російську мову від будь-якого чиновника. Чиновники повинні розмовляти державною мовою... Давай відійдемо від цього, поговоримо про хейт Зеленського.
Давай. За що ви його так ненавидите?
Він людина не на своєму місці. Я не ненавидів його, коли він був коміком, тому що мені пофіг, я це не дивлюся. Хтось дивиться? Супер. Тепер він президент моєї країни, я в ній, блін, живу. Він — гарант Конституції. Він приходить на пресуху, куди його приволокли Аваков і [Руслан] Рябошапка, і говорить [переходить на російську]: «Вот, мы нашли убийц Шеремета. Вот он». И Риффмастер сидит в тюрьме второй год. Я своих людей вывожу на улицы, каждый месяц, у нас стычки с ментами, у нас люди газом дышат, драки [підвищує голос]. Людям реально ребра мнут, они потом в больницы едут, после этих драк. А все почему? Потому что наш гарант Конституции пришел и ткнул в невинного человека, и сказал, что он виноват. Супер...
Про Зеленського є ще одне. Ми, як партія, і велика кількість людей, які нас підтримують, кого називають порохоботами, вони будуть ненавидіти Зеленського, тому що він не Порошенко.
Одкровення: Зеленський — це не Порошенко.
Дивись, ти намагаєшся шукати раціо, немає раціо. Тобто, є раціональні якісь точки — Ріфмастер, [Олег] Татаров, про Єрмака можна томи писати і ви їх пишете, до речі. Але велика кількість наших підписників, велика кількість з нас залишається порохоботами, які відчувають ідіосинкразію до Зеленського. Він бісить просто тому, що він є.
Мені здається, порохоботство реально змінило обличчя цієї країни, психічний стан мільйонів, причому і порохоботів, і тих, хто змушений жити поруч із ними. Я пишу про політику з 2006 року, але не памʼятаю жодного політика, який би вніс у навколишнє середовище стільки деструктиву і хейту. «Демократична сокира» — порохоботи?
Сокироботи. Ми були і є за себе. Ми не можемо відкидати логіку, що Порошенко був суперпрезидентом України, як для свого часу. Але одночасно не можемо робити те, що робить величезна кількість людей, яких називають порохоботами — заплющувати на все очі і називати чорне білим.
Зараз поставлю питання, на яке ти відповідав сотні разів, але не можу його не поставити. У вас є Нойнець. Він працював на «регіоналів» і під час Майдану писав, що «Беркут» правильно вбиває людей. Як ви можете говорити, що він ваш ідеолог після такого?
Тому я і казав, що він не є нашим ідеологом. По-перше, я з Нойнецем спілкуюся кожного дня і знаю його краще, ніж більшість людей. Так само як Саша, змінилася величезна кількість українців. Вони були проти Майдану, потім взяли до рук зброю і пішли воювати проти російської агресії. Що робити з такими людьми? Може, волонтери не мали їм привозити харчі або воду?
Наша партійна позиція така: точка обнулення для України — це початок російської агресії. Все що було до цього, всі революції — Помаранчева, Революція на граніті...
Помаранчеву Нойнець також послідовно не підтримував.
Я її теж не підтримував, банально через те, що був дуже малий.
Він був піарником влади, працював із Партією регіонів, про що сам і говорив.
Співпрацював із Партією регіонів.
Працював, співпрацював...
Є різниця. Він був найманий працівник. Якщо хтось думає, що мені це легко і нормально, воно мені не легко і не нормально. Я просто знаю Сашу, знаю, наскільки він змінився. І я, як учасник революції, як людина, якій пальці ламали на Майдані в Запоріжжі, я своєю репутацією гарантую, що таких людей, які роблять зараз для України стільки, скільки Нойнець, треба шукати і х*р знайдеш.
Юлія Вебер / «Бабель»
Дивись, я до цього так докопуюся, бо нещодавно ми говорили з [Михайлом] Подоляком, радником Єрмака. Ми так само довго і методично з ним обговорювали Татарова. І я питань зо двадцять поставила Подоляку стосовно того, як вони взяли на роботу в Офіс людину, яка під час Майдану казала, що це мітингувальники нападали на «Беркут», а не навпаки? Знаєш, що мені на це сказав Подоляк? Майже те саме, що і ти: «А він [Татаров] був найманим працівником, клерком Міністерства внутрішніх справ». Я не розумію цього аргументу. Так кожен «беркутівець» може сказати: «Ну, вибачте, така робота була».
По Татарову питання трішки інші зараз. Нойнець, наскільки я знаю, нічого в країни не вкрав, а, навпаки, дав. Давай проаналізуємо цю ситуацію. Є категорія людей, які не підтримували Майдан. Що робити з цими людьми?
Не робити їх совістю нації, на що претендує Нойнець.
Нойнець не претендує. Ти говориш про те, що не треба робити цим людям, я тебе питаю, що робити з цими людьми?
З ними можна нічого не робити, але не треба їх ставити на прапор сили, яка бореться за незалежну, вільну від Росії Україну, тому що Майдан був абсолютно логічним початком усієї цієї історії. Майдан прибрав Януковича, після чого це все почалося.
Не ставити на прапор, це як?
Не робити Нойнеця обличчям «ДемСокири».
Все, Нойнець — не обличчя «ДемСокири». Його немає в політраді. Далі що?
Політрада — це формальна штука, ти сам кажеш...
Окей, неформально він не впливає на партію. Ну все. В політраді стратегічні рішення приймаються або голосуванням, або так званим кабміном партійним. Тактичні рішення приймає політрада. Нойнеця там немає понад рік.
Чому, якщо ти вважаєш, що все ок, його там немає?
Він сам пішов.
Чому?
Не захотів. Він втомився, тому що його минуле кожного дня його переслідує. Це психологічно дуже сильний тиск. По ньому це страшенно б’є, реально страшенно. Він намагається ці свої гріхи спокутувати, але виявляється, що жоден його вчинок, жодна підтримка армії, жодні танки не перекреслять його минулого. Для людей немає такого подвигу, який має зробити Нойнець, аби всі зрозуміли, хто він зараз.
Юлія Вебер / «Бабель»
Добре, давай іншу тему. Питання про те, як ви — популярні блогери — змінюєте повістку дня в країні. Журналісти і блогери — по різні боки барикад, і ваша барикада, я це відчуваю, весь час наступає, а ми програємо. Дивися, що говорив Нойнець, цитата мовою оригіналу — російською: «Мы не ставим перед собой задачу адекватно оценить реальность. У нас есть позиция, и мы с большей радостью освещаем факты, которые ее подтверждают, и с меньшей — неудобные для нашей позиции факты». Скажи, як це називається одним словом?
Пропаганда.
Так, він відверто це сказав. Тобі не здається, що блогери взагалі зруйнували стандарти подачі інформації, нормальну інформаційну повістку дня і зробили її суб’єктивно-емоційною?
Питання у відповідь. А тобі не здається, що [телеканал] «1+1» перед президентськими виборами, «Страна.ua», [телеканали] «112», ZIK, купа іншої наволочі з NewsOne на чолі знищили українську журналістику?
Про канали [Віктора] Медведчука — мені здається. У мене інше питання — ви не ZIK?
Схожі?
Ні, але чому тоді займаєтесь пропагандою?
Тому що ми політики. Тому що йде війна за мізки людей. Вона йде у соцмережах, у ЗМІ, на телеканалах, на вулицях, у ліфтах, на кухнях. Пропаганда — це війна, вона іде постійно. Зараз іде війна між проросійською і проукраїнською пропагандою. Звичайно, що ми пропагандисти. Це нормально, це так і має бути. Вся історія про те, що з пропагандою треба боротися правдою, програє в одній простій речі — вона програє життєвим реаліям. Тому що правда людей не цікавить. Доки вона не загорнута в класну обгорточку і не покладена прямісінько в голову, усім плювати на правду.
Юлія Вебер / «Бабель»
Ти помітив, що кожного разу, коли в Україні до влади приходить нова команда — молоді, класні, прогресивні — у неї нічого не виходить змінити? Ось були [Олексій] Гончарук, [Максим] Нефьодов — вони вже пішли, а олігархи лишились, у них завжди все нормально працює. Якщо до влади прийдете ви, у вас є реальний кадровий резерв, люди, які можуть щось робити руками?
Це, насправді, найболючіше питання — все інше пил. Ми зараз розуміємо, що якщо завтра зранку, випадково, я стаю президентом, Швець — прем’єром, у нас є 226 голосів у парламенті і фора призначати будь-кого з міністрів, то ми своїми кадрами можемо закрити у кращому разі четверту частину того, що реально потрібно. Ймовірно, навіть менше. Це проблема, але, по-перше, ми знаємо, що у нас є резерв часу. Ми будемо працювати довго, будемо вбирати в себе все більше і більше людей, як пилосос. По-друге, коли приходиш до влади, перед тобою відкриваються величезні кадрові можливості. Ти можеш брати людей, які до твоєї партії не належать, але працюють у тому напрямку, який тобі потрібен. Я знаю величезну кількість суперпрофі, які нас люблять на відстані. Тобто, вони кажуть: «Народ, ваші економічні погляди збігаються з моїми, але, вибачте, я не працюватиму в партії». Коли ми прийдемо до влади і запропонуємо такій людині стати, наприклад, міністром фінансів, вона скаже: «Окей, я — за». І це нормально, тому що Зеленський не йшов до влади з кадровим резервом. І Порошенко не йшов. Янукович? От у Януковича, до речі, був кадровий резерв, тому що Партія регіонів до цього працювала роками.
Зараз у нас є люди, щоб заводити їх на рівень умовно заступника міністра. До міністрів ми відверто ще не доросли. Я, тотальний гуманітарій, працюю над тим, щоб зрозуміти економіку, як вона працює. Рано чи пізно я точно буду при владі і хочу, вибачте, не обісратися.
Юлія Вебер / «Бабель»
Коли ви прийдете до влади, навіть не так, коли ти прийдеш, тобі доведеться зіштовхнутися з кимось із нинішніх олігархів. Кого з них ти вважаєш найрозумнішим і найнебезпечнішим?
Я майже ні з ким не спілкувався.
Давай просто на підставі того, що знаєш.
Якщо вважати Медведчука олігархом, бо тут можна сперечатися в трактуваннях, то Медведчук — ворог номер один.
Зрозуміло, тому що це Росія. Давай приберемо Росію, і залишаться [Віктор] Пінчук, [Рінат] Ахметов і [Ігор] Коломойський.
Найнебезпечніший Ахметов, тому що він зрозумів, як залишатися олігархом і одночасно бути рукостискальним на Заході. Він найрозумніший. Коломойський — це пірат. Це людина не з нашого часу. Він максимально небезпечний, тому що йому пофіг насправді, є Україна чи немає. Якщо йому буде вигідно, щоб України не було, він буде працювати у цьому напрямку. Коли він, за ним Дубінський та інша наволоч почали пропагувати дефолт і розповідати, що насправді дефолт — це круто, то це багато про що говорить, тому що дефолт — це ніфіга не гуд. Пінчук на третьому місці.
Юлія Вебер / «Бабель»