Академік Борис Патон прожив майже 102 роки. Він пережив пʼятьох генсеків СРСР, понад десять глав компартії України і одного президента Росії

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Гліб Гусєв
Дата:

Сніжана Хромець / Артем Марков / «Бабель»

Девʼятнадцятого серпня на 102-му році життя помер Борис Патон — український вчений, металург, інженер і винахідник. Він був президентом Національної академії наук протягом 58 років, довше, ніж будь-хто у світі. Патон народився 14 листопада 1918 року, в день, коли гетьман Павло Скоропадський призначив новий уряд Української Держави, ще до утворення СРСР, а помер після розвалу Союзу, на 29-му році незалежності України. За цей час він пережив Сталіна, Брежнєва, Хрущова і ще двох генсеків СРСР, понад десять перших секретарів ЦК КПУ, а також президента Росії Бориса Єльцина.

Йосип Сталін був одним з організаторів більшовицького перевороту 1917 року. Після смерті Леніна захопив владу внаслідок внутрішньополітичної боротьби в партійній верхівці. Залишався генсеком ЦК КПРС аж до смерті в березні 1953 року. На фото біля труни Сталіна (зліва направо): Микита Хрущов (став наступним генсеком, помер у 1971 році), Лаврентій Берія (розстріляний через девʼять місяців після смерті Сталіна, в грудні 1953 року), Георгій Маленков (після внутрішньопартійної боротьби відправлений на заслання в Казахстан, помер у 1988 році), Микола Булганін (за Хрущова спочатку став главою уряду СРСР, а потім його відправили очолювати Ставропольський раднаргосп, помер у 1975 році), Климент Ворошилов (єдиний, хто залишився при владі і за Хрущова, і за Брежнєва, помер у 1969 році), Лазар Каганович (потрапив в опалу разом з Маленковим, відправлений на заслання на Урал, помер у 1991 році за пʼять місяців до розпаду СРСР).

Микита Хрущов був першим секретарем ЦК КПУ в 1938—1949 роках. Після смерті Сталіна став генсеком ЦК КПРС. Він єдиний радянський лідер, якого усунули від влади в результаті змови його найближчих соратників з партійної верхівки в жовтні 1964 року. Помер Хрущов у вересні 1971-го.

Леонід Брежнєв разом з Миколою Підгорним та Олексієм Косигіним склав тріумвірат, який прийшов до влади після повалення Хрущова. Поступово позбувся конкурентів і зосередив владу в своїх руках. Залишався генсеком аж до смерті в січні 1982 року.

Юрій Андропов за Брежнєва очолив КДБ, а згодом змінив його на посту генсека ЦК КПРС. Але через погане здоров'я пробув на посаді 15 місяців. Помер у лютому 1984 року.

Костянтин Черненко очолив ЦК після смерті Андропова. На той час 72-річний Черненко був уже важко хворий і виглядав як проміжна фігура. Він рідко приїжджав на роботу, більше часу проводив у лікарні. Помер у березні 1985 року.

Микола Підгорний очолював ЦК КПУ в 1957—1963 роках. Брав участь у змові проти Хрущова, а після його повалення став головою Верховної Ради. Наприкінці 1970-х Брежнєв усунув його від влади і відправив на пенсію. Підгорний помер у січні 1983 року. Петро Шелест був генсеком ЦК КПУ в 1963—1972 роках. Підтримав змову проти Хрущова і першим виступив з критикою на його адресу. Після закулісних партійних інтриг Шелеста звинуватили в «надмірній українізації» і «розгулі націоналізму», зняли з посади і відправили на пенсію. Помер Шелест у січні 1996-го.

SerSem / Wikimedia

Володимир Щербицький очолював ЦК КПУ найдовше — з 1972 по 1989 рік. Його називали головним наступником Брежнєва на посаді генсека СРСР, але він програв партійну боротьбу Андропову. Помер у лютому 1990-го. Станіслав Гуренко став останнім керівником ЦК КПУ в 1990—1991 роках. Був депутатом Верховної Ради до 2006 року, входив до фракції КПУ. Помер у квітні 2013 року.

Wikimedia

Борис Єльцин став першим президентом Російської Федерації після розвалу СРСР у 1991 році. У 1999-му пішов у відставку, призначивши своїм наступником Володимира Путіна. Помер у квітні 2007 року.