Будова Всесвіту, метеори та народження зірок. Публікуємо уривок із книги про астрофізику для дітей — «Моя подруга з темної матерії»

Автор:
Алла Кошляк
Дата:

Видавництво Старого Лева

Засновник науково-популярного журналу «Куншт» Кирило Безкоровайний написав першу книгу — дитячу пригодницьку історію про дружбу і космос. Книжка для дітей та підлітків розповідає про Всесвіт, народження зірок і планет. Простими словами та яскравими ілюстраціями у ній пояснюється, що таке темна матерія та інші цікавинки з області астрофізики. «Бабель» публікує уривок із книги «Моя подруга з темної матерії» з дозволу «Видавництва Старого Лева».

Тато був задоволений. Він сів у крісло, надів окуляри й розгорнув книжку. Хоч він завжди усе розказує від себе, не читаючи, окуляри та розгорнута книжка додавали йому особливої серйозності.

Тато розпочав свою історію так:

— Про матерію вам вже добре відомо. З неї складається усе, що ми бачимо навколо. А сьогодні я розкажу вам про темну матерiю. Темної матерії вп’ятеро більше у Всесвіті, ніж звичайної. Але темна матерія взагалі-то зовсім не темна.

— Як так? А яка ж вона? — здивувалися ми з сестрою. Тато продовжував:

— Колір має усе, що взаємодіє зі світлом. Як темна палітурка, яка поглинає світло. А темна матерія насправді для нас невидима, бо зі світлом вона ніяк не взаємодіє. Але вчені точно знають, що вона є у космосі. Науковці всього світу намагаються зрозуміти, з яких піщинок складається темна матерія. От лише вона не дає їм жодних підказок, тож вони образилися на неї і за це й прозвали — темною.

— Ах, якщо ти така загадкова, то будеш темною! — вигукнув я.

— Це дивовижно! Вчені бачать вплив темної матерії на галактики та світло від зірок, але ніколи не бачать саму темну матерію, — продовжував тато.

— А як таке можливо? — запитала Соломка.

— Це як Святий Миколай, який приніс тобі минулої зими величезну шоколадку. Ти ніколи його не бачила, але точно відчула, як він вплинув на тебе.

Направду, я теж відчув вплив Миколая, бо Соломці довелося поділитися зі мною тією шоколадкою.

— На сьогодні — досить, — сказав тато й пішов.

— Можна я заберу сьогодні Жуйку у свою кімнату? — запитала мене Соломка. — Бо після цієї історії про темну матерію мені дуже страшно.

— Забирай, — дозволив їй я.

Усі пішли, і я залишився сам у кімнаті. Лежав у ліжку, витріщався у стелю й думав, з чого ж може складатися ця темна матерія, поки не заснув.

Мене розбудив дівочий смiх.

Розплющивши очі, я перелякався так, як не лякався відтоді, коли ми з батьками були на «Блакитному торнадо» в парку розваг.

Видавництво Старого Лева

Навколо мого ліжка був відкритий космос. На одній із крижаних кульок, здається, на Плутоні, сиділа дівчина, прозора, як привид. Вона голосно сміялася.

— Хто ти? І чому ти смієшся? — запитав я.

— Я — дівчина з темної матерії. Мене звати Буся. А сміюся… ну бо ти так цокаєш зубами уві сні. Це дуже смішно, просто нестерпно.

— Дівчина з темної матерiї?

— Так! Це я.

— Але що ти тут робиш? — не вгавав я.

— Я втомилася. Мені було дуже самотньо і сумно. Тож подумала, що, може, ти захочеш бути моїм другом?

— Але якщо… якщо ти з темної матерії, то як я можу тебе бачити?

— Ох, люди насправді такі зверхні. Чому їм здається, що вони обов’язково мають усе бачити? Чому вони думають, що уся матерія у світі має взаємодіяти зі світлом? Мене це так обурює!

— Але ж я також людина! — вигукнув я.

— Ти відрізняєшся від інших, і мені це дуже подобається. В тебе є уява, і тому ти бачиш мене, — відказала дівчина.

— Уява?.. А чому ти втомилася?

— Бути з темної матерії — ой як непросто. Багато фiзичної роботи. Щодня я мушу штовхати зірки в галактиках. Коли зірки вибухають і важкі частинки розлітаються в усі боки, я допомагаю збирати їх докупи, щоб утворювати нові зірки. Це така невдячна справа. Завдяки мені утворилося багато галактик та зірок. Але я дуже втомилася, мені насправді сумно і самотньо.

Буся дійсно виглядала сумною, тож, щоб її розвеселити, я запропонував:

— Будемо друзями!

Дівчина на радощах почала підстрибувати на Плутоні.

Відтоді й розпочалася наша дружба.

На ранок я вирішив нікому не розказувати про Бусю.

Це був мій секрет. Але бажання поділитися обпікало, немов лава Мауна-Лоа — найбільшого активного вулкана на Землі. І вулкан таки вибухнув. Спочатку я розповів Соломці, вона переказала татові, тато — мамі. Батьки тільки посміялися й сказали, що у багатьох у моєму віці є уявні друзі.

Всередині усе захмарилося, мені було прикро до сліз, що ніхто не повірив у нашу дружбу. Але потім я згадав Бусині слова: «Їм просто бракує уяви!»

Видавництво Старого Лева