Робота в Білорусі, судовий процес і депортація
Михайлу Подоляку 48 років. У ЗМІ часто пишуть, що він родом з Вінниці. Насправді це не так — дитинство Подоляка минуло у Львові та Нововолинську. З 1989 року він жив у Білорусі. Там закінчив Мінський медичний інститут, але замість карʼєри лікаря віддав перевагу роботі в медіа. «Журналістика — це те, чим я насправді хочу жити», — багато років потому пояснив він свій вибір в інтервʼю «Детектору медіа». У 1991—1992 роках Подоляк працював у білоруських газетах «FM-бульвар», «Время», «Народная воля» і «Белорусская деловая газета».
У 2002 році на Подоляка та білоруську газету «Наша свобода» подав до суду Анатолій Тозік, голова Комітету держконтролю Білорусі. Йому не сподобалося, що журналіст виставив його інтриганом і шантажистом. Чиновник вимагав 60 тисяч доларів моральної компенсації. Суд задовольнив вимогу: газета повинна була заплатити 54 тисячі доларів, а особисто Подоляк — 2,7 тисячі. Для видання сума виявилася непосильною, і воно закрилося. Головред «Нашої свободи» Павло Жук заявив, що позов був замовленням президента Олександра Лукашенка. У 2004 році Подоляк працював заступником головного редактора опозиційної газети «Время». Вранці 21 червня до нього додому прийшли співробітники КДБ Білорусі, запропонували зібрати речі і провели на залізничний вокзал. Звідти журналіста депортували в Україну. Подоляк заявив, що це реакція влади на його гострі статті, а КДБ звинуватив його в тенденційності, наклепі та дестабілізації ситуації в країні. Його також позбавили права відвідувати Білорусь протягом пʼяти років.
Робота в «Обозревателе», співпраця з Юрієм Іванющенком та Сергієм Льовочкіним, інтервʼю з Януковичем
Разом з Подоляком в Україну переїхала його дружина. Сімʼя купила квартиру. Як пізніше розповідав Подоляк, гроші на неї він заробив, завдяки проєктам у Білорусі, Росії та Україні. Яким саме — він не уточнив.
У 2005 році Подоляк був головним редактором «Української газети». Через девʼять місяців після отруєння кандидата в президенти Віктора Ющенка видання опублікувало статтю «Таємна вечеря». У ній в отруєнні звинуватили близьких до Ющенка людей: Давида Жванію та Євгена Червоненка. Після цього Подоляка викликали на допит в Генпрокуратуру, а кілька медіа-експертів заявили, що публікація не відповідає журналістським стандартам.
У 2006 році Подоляк відкрив власну піар-фірму, яка, за його словами, займалася «репутаційним менеджментом». «Мій профіль включає роботу з конфліктом тієї чи іншої складності, а у цій роботі є різні компоненти — юридичні, силові, переговорні і, в якійсь частині, медійні», — розповідає він «Бабелю». Компанія працювала з українськими, російськими і білоруськими політиками. Їхні імена Подоляк не розкриває.
У 2006 році Подоляк як фрілансер співпрацював з новинним сайтом «Обозреватель» і працював радником власника ресурсу — Михайла Бродського.
У серпні 2010 року на одному з білоруських інтернет-ресурсів вийшло інтервʼю з Подоляком. У ньому він хвалився дорогою машиною та охороною, високопоставленими знайомими в російських і українських спецслужбах і говорив, що нерозбірливий щодо замовників — аби платили гроші. Відразу після публікації Подоляк заявив, що це фальшиве інтервʼю. Частина тексту — тези з неформальних бесід зі співробітниками спецслужб «не для протоколу», 20 відсотків — вигадка.
Одним з високопоставлених знайомих силовиків Подоляка у другій половині нульових був тодішній радник голови СБУ Вадим Гриб. За однією з версій, Подоляк співпрацював з Грибом як піарник, але в коментарі «Бабелю» Гриб уточнив, що мова, швидше, не про співпрацю, а про спілкування, яке почалося в 2005 році.
Першого грудня 2011 року Подоляк став шеф-редактором сайту «Обозреватель», а вже за пів року — консультантом близького соратника експрезидента Віктора Януковича, нардепа від Партії регіонів Юрія Іванющенка. У «регіонала» була погана репутація: ЗМІ постійно писали про його кримінальне минуле і називали «Юрою Єнакіївським». У багатьох медіа була неформальна заборона на негативні згадки про Іванющенка.
У квітні 2011 року Подоляк разом з двома адвокатами депутата провів пресконференцію, на якій спробував пояснити журналістам, чому Іванющенко — не кримінальний авторитет. За кілька місяців на «Обозревателе» вийшов позитивний матеріал про бізнес Іванющенка — сайт звинуватили в публікації «джинси». Подоляк відповів, що текст був «позитивним інформаційним повідомленням піар-характеру», яке опублікували на «фінансових умовах». Зараз технолог говорить, що одним з важливих завдань його роботи було пояснити Іванющенку «правила суспільної дискусії», простіше кажучи — навчити спілкуватися зі ЗМІ.
У червні 2011 року Подоляк сам потрапив у кадр центральних каналів. Його разом із відомими журналістами Савіком Шустером, Євгеном Кисельовим, Олександром Ткаченком, Ігорем Гужвою та Андрієм Куликовим запросили в закриту резиденцію Януковича в Межигірʼї. Непублічний і маловідомий широкій публіці Подоляк поставив два зручних для президента запитання: як зробити простого українця законослухняним і чи готова команда Януковича відповідати на інформаційні виклики?
Роботу в «Обозревателе» Подоляк поєднував з кількома власними проєктами. На парламентських виборах 2012 року він, за словами двох співрозмовників «Бабеля», допомагав мажоритарнику Анатолію Матвієнку у Вінницькій області. Але депутатом Матвієнко так і не став: він зняв свою кандидатуру на користь іншого кандидата — близького до Петра Порошенка Григорія Заболотного.
Ще один впливовий політик, з яким ЗМІ повʼязували Подоляка — колишній голова Адміністрації президента Януковича Сергій Льовочкін. Технолога називали «смотрящим» чиновника за всіма мажоритарними округами Києва на виборах 2012 року. За інформацією «Бабеля», Подоляк тоді працював з мажоритарником від Партії регіонів Максимом Луцьким. Той балотувався в Соломʼянському районі столиці. Подоляк це спростовує.
У недавньому інтервʼю сайту «Страна» Льовочкін заявив, що не співпрацював з Подоляком як з технологом. Але сам Подоляк у коментарі «Бабелю» сказав, що з колишнім главою АП Януковича знайомий і «безсумнівно, працював». «Він блискуче ерудований, професійний і вміє вибудовувати сильні проєктні робочі групи», — говорить Подоляк, додаючи, що Льовочкіна демонізували, а його потенціал високий, але обговорювати це поки марно».
У 2013 році Подоляк пішов з «Обозревателя», за його словами, через два нових проєкти на зарубіжних ринках. Але колишні колеги Подоляка розповідають, що ще в «Обозі» він консультував Олександра Попова, тодішнього голову Київської міськдержадміністрації і політичного протеже Льовочкіна. Формально радником Попова Подоляк так і не став. На питання про свої обовʼязки в КМДА він каже, що відповідав за зовнішні комунікації та більшу відкритість.
На місцевих виборах 2015 року Подоляк став головним технологом «Руху за реформи» невідомого бізнесмена Сергія Думчева. Його передвиборча кампанія була найбільш агресивною — місто завісили сотнями білбордів, у метро роздавали газету «Київський носоріг». Але результат на виборах виявився провальним: «Рух за реформи» набрав непрохідні 3,14%, а мажоритарник Думчев — 3,92%. Зараз Подоляк каже, що Думчев був хорошим професійним викликом. Перша частина кампанії, завдяки «керованому візуальному скандалу», на думку Подоляка, пройшла успішно. Але за півтора місяці до виборів погляди Думчева і його технолога розійшлися, і Подоляк пішов.
Після кампанії Думчева, в 2015 році, Подоляк, за словами двох колишніх співробітників АП Порошенка, пробував співпрацювати з главою АП Борисом Ложкіним. Останній навіть зустрічався з технологом, але співпраця не відбулася. Також з Подоляком спілкувався депутат Сергій Березенко, племінник Анатолія Матвієнка і заступник голови фракції «Блоку Петра Порошенка». Подоляк цю інформацію спростовує і каже, що стилістика роботи команди Порошенка йому чужа. «З іншого боку, поряд з украй поганими людьми в його близькому колі, там періодично зʼявлялися цілком адекватні хлопці з хорошим управлінським потенціалом. З частиною з них у мене були і залишаються добрі стосунки», — розповідає він «Бабелю». Один з таких «хлопців» — Березенко, з яким Подоляк знайомий понад 15 років .
Прихід у команду влади і головні завдання в ОП
Команду нового президента Володимира Зеленського Подоляк теж багато критикував. Перед тим як на початку квітня 2020 року зайняти кабінет в Офісі президента, в своїх блогах і постах у Facebook він писав, що «Слуга народу» «виявилася тим ще зборищем дрібних і нахабних циніків», а главу ОП Андрія Єрмака технолог називав «темним демоном» за спиною у Зеленського. На питання, навіщо він прийшов працювати в таку команду, Подоляк відповідає не без пафосу: він державник, тому хоче допомагати будувати «ефективну, компактну, але жорстку державу».
Технолог не розповідає, хто порекомендував його Андрію Єрмаку, посилаючись на те, що говорити про це некоректно. На запитання «Бабеля», чи має стосунок до його призначення колишній співголова фракції «Блоку Леоніда Черновецького» в Київраді Денис Комарницький, Подоляк відповідає «ні», але каже, що з Комарницьким знайомий.
У ОП, за словами Подоляка, у нього кілька завдань: «оцінка криз, якісне управління новинними і розʼяснювальними комунікаціями, більша відкритість спікерів, збільшення числа контактів держави з журналістами, зокрема й за конфліктними кейсами». Технолог вважає, що проблема нинішньої команди — «тактика німоти», яка в підсумку призвела до самоізоляції».
За словами близького до Андрія Єрмака джерела, Подоляка покликали в ОП у розпал скандалу з «плівками Лероса», зокрема, для його вирішення. Але технолог каже, що ці події ніяк не повʼязані, а самі плівки — «чистий маніпулятивний PR-скандал з малою цінністю для держави».
Два співрозмовники «Бабеля», які раніше працювали з Подоляком, характеризують його приблизно однаково: він ерудований, не дурний, задля досягнення мети часто порушує етичні принципи. Остання риса, за їхніми словами, зробила Подоляка затребуваним у політиків фахівцем для «ефективної» роботи з медіа.
Сам Подоляк каже, що етика, яка дозволяє відокремлювати безумовне зло від безумовного добра — його головна домінанта. Якщо замовники або їхні методи йому не підходять, він легко відмовляється від проєкту, тому що фінансово давно не потребує постійної роботи.