Пʼять років тому «Азов» звільнив Маріуполь. Як це відбувалося — theБабелю розповідають Сергій Тарута, Олександр Турчинов і Вадим Троян

Автори:
Оксана Коваленко, Гліб Гусєв
Дата:
Пʼять років тому «Азов» звільнив Маріуполь. Як це відбувалося — theБабелю розповідають Сергій Тарута, Олександр Турчинов і Вадим Троян

Олесь Кромпляс

13 червня 2014 року добровольці підрозділу «Азов», бійці Національної гвардії, місцевої міліції і батальйону «Дніпро-1» вибили з центру Маріуполя загін прихильників «ДНР». За останні пʼять років українські медіа випустили безліч матеріалів про те, як відбувалася ця операція. Ми вирішили дізнатися, як її готували. Для цього кореспондент theБабеля Оксана Коваленко поговорила з трьома ключовими учасниками тих подій. Сергій Тарута у цей час очолював Донецьку область. Вадим Троян служив заступником командира батальйону «Азов». Олександр Турчинов виконував обовʼязки президента. Вони розповіли нам, як вели розвідку, забезпечували бійців, будували макет міських кварталів у натуральну величину, шукали інструкторів та убезпечили Маріупольську міськраду за допомогою імпровізованої хімічної зброї. У складі «Азова», рядовим бійцем, Маріуполь звільняв фотограф Олесь Кромпляс — матеріал супроводжують його знімки, зроблені в день штурму міста й напередодні, на базі батальйону в Бердянську.

До початку червня 2014 року Маріуполь виявився одним зі стратегічно важливих міст на лінії фронту. Це найбільший промисловий центр області — тут розташовані два металургійних заводи та порт. Якби він залишився в руках прихильників «ДНР» — прокласти сухопутний коридор від Ростовської області до Криму на березі Азовського моря було б у рази простіше.

Ще 13 квітня 2014 року натовп проросійськи налаштованих мешканців міста захопив будівлю Маріупольської міської ради. Замість українського прапора вони повісили два: Росії й «Донецької народної республіки». Ще раніше, 6 квітня, обласні та міські адміністрації були захоплені в Донецьку, 12 квітня — в Словʼянську і Краматорську. У міськраді Маріуполя зайняв позиції «народний комендант» Андрій «Чечен» Борисов. Він був родом із Брянської області, але жив у Маріуполі, і крім того, що воював на боці «ДНР», іще грабував банки.

Як згадує Сергій Тарута, місто жило своїм, більш або менш мирним життям, але прапор неіснуючої республіки на міській адміністрації був поганим символом. Будівлю намагалися звільнити двічі, але міліція не могла її втримати — обʼєкт захоплювали знову і знову. До травня люди Тарути купили хімічну речовину, нешкідливу для людини, але з різким запахом. 7 травня силовики зачистили будівлю міськради, затримали частину сепаратистів і розлили там речовину — після цього в будівлі ще три місяці неможливо було перебувати.

9 травня міське управління міліції Маріуполя штурмувала озброєна група під командуванням Олега «Мангуста» Недавнього. Зброю вони отримали в Донецьку. У той час, коли Недавній штурмував управління, начальник міської міліції Валерій Андрущак проводив там нараду з командирами Нацгвардії, начальником міської ДАІ Віктором Саєнком та командиром батальйону «Дніпро» Сергієм Демиденком. Бойовики захопили перші два поверхи, на третьому почалася перестрілка. Силовики викликали на підмогу свої підрозділи. Демиденко загинув від кулі снайпера, Саєнко вистрибнув у вікно, але загинув від поранень. На допомогу силовикам наспіли бійці 72-ї бригади на БМП — їхній прорив відтворює відоме відео з Маріуполя тих днів. Вони відкрили вогонь по будівлі, почалася пожежа. Весь цей час споруду оточують сотні місцевих мешканців — вони прийшли до управління з проросійського мітингу в центрі міста і блокують машини військових. Кілька мирних жителів гине. Залишки військових, міліції та Нацгвардії відійшли до Маріупольського аеропорту, де відбивали спроби його захопити.

Тим часом озброєні прихильники «ДНР», які не могли перебувати в будівлі міськради, зайняли два приміщення на перехресті вулиць Георгіївської і Грецької: 4-й корпус Приазовського державного технічного університету (багато очевидців тих подій називають його ПТУ) і банк. Там вони обладнали укріпрайон: перегородили вулиці бетонними блоками, під керівництвом колишнього військового з позивним «Полковник» поставили розтяжки. За кілька кварталів звідти вони зайняли приміщення колишнього УБОЗу, де влаштували штаб і друкарню. Озброєних людей там не було.

У місті, де утворився вакуум влади, в. о. начальника міліції став Олег Моргун, який раніше очолював Іллічівський РВВС. Моргун і директори металургійних заводів уклали з бойовиками меморандум про нейтралітет.

Олесь Кромпляс

Ще до штурму міського управління міліції в Маріуполь з окупованого Криму сепаратисти перекидали людей і зброю. Спочатку робили це через Перекопський перешийок. Коли адміністративний кордон із Кримом взяли під контроль українські військові, їх стали перекидати катерами в Урзуф — курортне селище за 40 кілометрів від Маріуполя. Щоб не пустити їх у місто, Сергій Тарута разом із керівником ДАІ Сисоєнком перекрили всі магістральні та польові дороги, які вели в Маріуполь. Після цього маріупольське угрупування прихильників «ДНР» налічувало не більш ніж сто людей.

Після штурму міськуправління міліції місто потрібно було звільнити. Сил, які могли б це зробити, — не було. Як пояснює Олександр Турчинов, саме тоді українська армія вела бої за визволення Словʼянська, Краматорська та інших міст.

12 травня Сергій Тарута і його перший заступник Андрій Ніколаєнко обговорювали ситуацію в кабінеті глави МВС Арсена Авакова в Києві. Міністр порадив залучити підрозділ «Азов». У той час «Азов» не був ні полком, ні навіть батальйоном. Це була група добровольців, близько 180-ти людей. Кістяк складали члени націоналістичної організації «Патріот України» Андрія Білецького та «Братства» Дмитра Корчинського. Крім них, в «Азові» були ветерани афганської війни, члени «Автомайдану» і «Самооборони» Майдану. Звичайні хлопці в шортах і кросівках, без бойового досвіду, як згадує тодішній заступник командира «Азову» Вадим Троян. Розташовувалися на туристичній базі в Бердянську, за 80 кілометрів від Маріуполя. Олександр Турчинов дав добро на те, щоб задіяти «Азов». (У самого «Азова» інша версія — саме командування їхнього добровольчого підрозділу, за словами Андрія Білецького, було ініціатором операції зі звільнення Маріуполя.)

Олесь Кромпляс

В середині травня начальник розвідки батальйону Сергій «Боцман» Коротких і ветеран війни в Афганістані Ігор «Душман» Княжанський розробили план операції, представили його командирам «Азова» Андрію Білецькому і Вадиму Трояну. Вони, в свою чергу, показали його керівнику сектора «М» Миколі Климчуку (Національна гвардія), який, врешті, відповідав за операцію. З планом ознайомили і міністра внутрішніх справ Арсена Авакова.

МВС

Після доопрацювань план мав такий вигляд. Дві групи, під керівництвом Сергія «Боцмана» Коротких та Ігоря «Черкаса» Михайленка, повинні були підійти до перехрестя вулиць Георгіївської і Грецької — одна з півдня, інша зі сходу. Групу «Черкаса» озброїли зенітною установкою ЗУ-32. У «Боцмана» був помаранчевий КАМАЗ, який обшили бронелистами і поставили в кузов крупнокаліберний кулемет «Скеля». Периметр повинні були утримувати місцева міліція, Національна гвардія і бійці «Дніпра-1». У бійців та адміністрації була своя агентура серед загарбників. Вони знали, скільки осіб їм протистоїть і чим вони озброєні. Знали й те, що периметр заміновано.

Щоб відрепетирувати операцію, на полігоні біля Бердянська «Азов» побудував макет декількох кварталів у натуральну величину. Кілочки, стрічки, деревʼяні щити — такий вигляд мав макет центру Маріуполя. За ініціативою Сергія «Боцмана» Коротких та Ігоря «Душмана» Княжанського розмітили будинки, вулиці, барикади. Центр Маріуполя забудовувавали 250 років, там було багато двориків і відхідних шляхів. Ускладнювало операцію те, що з корпусу університету підземні ходи вели у приватний сектор. Тарута розповідає, що готували бійців грузинські інструктори з бойовим досвідом. За словами Андрія Білецького, інструктаж проводили свої ж: «Душман», «Боцман», «Черкас» і колишній військовослужбовець шведської армії Майкл Скілт. Бійці відпрацьовували прохід вулицями, заздалегідь спланували, де можна буде сховатися, і під яким кутом вести вогонь так, щоб не влучити в житлові багатоповерхівки. Зрештою, до літа 2014 року «Азов» виявився одним із найбільш підготовлених підрозділів серед добровольчих батальйонів — якщо не найбільш підготовленим.

Олесь Кромпляс

Штурм відклали на тиждень: не вистачало зброї і бійців, щоб оточити периметр. У МВС були тільки автомати й пістолети, а для того, щоб провести наступальну операцію, потрібне було крупнокаліберне озброєння. Турчинова просили надати й хоч якусь техніку. За словами Сергія Тарути, головною і єдиною заслугою Олега Ляшка в операції зі звільнення Маріуполя виявилося те, що він допоміг переконати Олександра Турчинова виділити «Азову» зенітні установки.

Турчинов дав команду військовому керівництву, і тут почався саботаж. Військові тиловики — згадує Турчинов — відмовлялися передавати зброю добровольцям, пояснюючи, що це порушення усіх правил та інструкцій. Турчинову доводилося кричати, залякувати і вимагати видати зброю під його особисту відповідальність. Поки операцію відкладали, «азовці» через місцевих мешканців поширювали чутки: кожен день бойовикам надсилали інформацію з «надійних джерел», що вночі буде штурм.

Олесь Кромпляс

Операцію призначили на ранок 13 червня. Увечері 12 червня бійці «Азова» приїхали в Маріупольський аеропорт, де був штаб і керівництво сектора «М». Микола Климчук зібрав у себе командирів і змусив проговорити всі деталі операції: хто в якому напрямку рухається, під яким кутом стріляє. О 4:20 ранку він змусив Вадима Трояна і начальника штабу сектора «М» Юрія Зернова намалювати схему — у якому порядку будується колона, як рухається броньована вантажівка, де стоїть штабна машина.

О 4:50 ранку бійці «Азова» вишикувалися на плацу. Микола Климчук зачитав наказ про початок операції. Виступив Андрій Білецький. Він дав команду вантажитись у машини. Від аеропорту до перехрестя, яке «Азову» належало штурмувати, залишалося близько 20 хвилин їзди. Серед тих, хто в цю ніч заходив у Маріуполь, був фотограф Олесь Кромпляс — його підрозділ перебував у резерві, він зайняв позиції на вулиці Італійській і прикривав тили штурмових груп. Бійці рухалися вздовж вулиці немов у підручнику — розповідає Олесь Кромпляс — з кожного боку по тактичній одиниці, «трійці». Прикривали підрозділ кулеметник і снайпер. «За спиною чути перші постріли. Повз нас пробігають чоловік і жінка. Вона в нічній сорочці, він у сімейних трусах. В обох у руках по немовляті, загорненому в ковдру».

Олесь Кромпляс

Олесь Кромпляс