У Національному художньому музеї відкрилася виставка модного будинку Chloé. Ми побували на ній разом з істориком моди

60-ті роки були часом моди для молодих, звідси вільний крій і довжина сукні, змодельованої Карлом Лагерфельдом.

На початку 70-х у світі розпочалася економічна криза, а під час будь-якої кризи люди ностальгують за минулим. Тому в сукні 1971 року вгадується алюзія на творчість Анрі Матісса, французького художника-фовіста, в чиїх картинах важливий яскравий, відкритий колір. Найактуальнішою довжиною в цей час стала міді. У моді відчувалося занурення в історію. Актуальним напрямком був фольклорний стиль, в тому числі й у нас. Наприклад, Київський будинок моделей одягу на той час робив наряди на основі українських традицій.

У першому залі виставки — пальто 1979 року з вишитими стеклярусом великими квітами. Це точна цитата з Ельзи Скіапареллі, французького дизайнера і створювачки колекцій з елементами сюрреалізму. Скіапареллі була актуальна в 20-ті — 30-ті роки. Вона любила рельєфну, трошки незграбну вишивку, і в неї були моделі, в якій великі квіти розташовані так само, як на цьому пальто.

На зламі 70-х — 80-х у моду повертаються поняття шик і гламур. Сукні 1979 і 1984 року на виставці — підтвердження цьому. Вони яскраві й незвичайні. У 80-ті посилилася конкуренція між будинками мод. Кожен показ перетворювався на шоу, нові моделі привертали увагу яскравістю, а часом крикливістю і навіть кітчем.

80-ті — це час, коли мода змінювалася з прискоренням. Початок десятиліття — цитати з моди 40-х: довжина трохи нижче коліна, розширена лінія плечей, акцент на талії. З середини 80-х повернулася мода 50-х — романтичний нью-лук, а вже до кінця десятиліття знову актуальними стали 60-ті.

До 90-х мода постійно переспівувала те, що було актуально в різні періоди ХХ століття. Але з їх настанням світ радикально змінився, і мода відреагувала еклектикою, що спричинило відчуття хаосу. Від початку 90-х і дотепер сукня може бути будь-якої довжини й форми, з довільним розташуванням лінії талії, а взуття — з яким завгодно підбором і носком. Вже третє десятиліття поспіль маркерами моди є колір, фактура й оригінальність. Особливо актуальними стали прості форми в поєднанні з креативними принтами.

Особливість вечірнього одягу протягом усього ХХ століття в тому, що він майже не змінюється. Одну й ту саму сукню можна представити і в 60-ті, і в 80-ті, і тепер. Це прагматична традиція — адже вечірні сукні коштують дорого. Ось це довге плаття в паєтках зовсім класичне. Але ж зрозуміло, що це не 40-ві й не 70-ті. Час можна впізнати за деталями: необроблені краї «крилець» видають наш час, таку недбалість у 80-ті ввели в моду бельгійські дизайнери, зокрема, Мартін Маржела.

Що носили у нас

Якщо оцінювати зміну актуальних трендів, то можна сказати, що мода в Радянському Союзі була такою ж, як і в Європі. Іншими були стратегії виробництва й споживання модної продукції. У 1935 році зʼявився перший в СРСР Будинок моделей в Москві, український — у 1944 році в Києві. До цього головним джерелом модного одягу був індивідуальний пошив. Вже у 50-ті роки колекції, які створювали наші будинки моделей, вивозили за кордон — на щорічні ярмарки-продажу у Лейпциг, Марсель та інші міста.

Європейські будинки мод створювалися з метою розкрутити певний бренд і отримати прибуток. Наші будинки створювали зразки моделей, які потім впроваджувалися у виробництво. Художники-конструктори розробляли моделі й затверджували їх із керівництвом будинків моделей. Далі автори їхали на фабрику і досить довго впроваджували там модель. На фабриці хотіли все зробити швидше й дешевше, а художнику важливо, щоб усе було якісно. Тому доводилося шукати компроміси.

До 80-х у художників не було особистої зацікавленості в тому, щоб робити гарні моделі. Потім зʼявилися фірмові магазини, і стало зрозуміло, як продаються певні речі. Художники, які розробили моделі, що добре продаються, почали отримувати премії. Вартість речей, виготовлених із хороших або ультрамодних матеріалів, також зросла. У 80-ті в СРСР зріс продаж імпортних речей, причому це були переважно якісні одяг та взуття. Не було китайського й турецького ширвжитку. Згодом, коли фахівці легкої індустрії з СРСР почали частіше виїздити закордон, у них був шок від того, яким неякісним може бути зарубіжний мас-маркет. Наші дизайнери брали участь у міжнародних модних форумах, знайомилися з західними журналами — популярними й спеціалізованими.

Але соціалістична модель економіки не давала змоги виробляти модний та якісний одяг вчасно і в потрібних кількостях. Сильною стороною наших будинків моделей було те, що виставкові колекції, які показували на вітчизняних і зарубіжних подіумах, були не лише актуальними за дизайном, а й відображали нашу національну костюмну традицію.