Сергій Малінін, маркетолог, 45 років
Я летів з Москви до Києва через Мінськ 26 листопада. Летів на виставку «Експодентал», яка відбувається в Києві з 28 по 30 листопада. Я представник тайської компанії, що виробляє зубну пасту, на цій виставці у нас стенд.
Я громадянин Росії, хоча 20 років живу в Таїланді, і в мене є посвідка на проживання. До Росії приїжджаю щороку на тиждень, аби побачитися з родичами. Через напруженість між РФ і Україною переживав, чи пустять мене, і перестрахувався. Київські організатори вислали мені та двом моїм тайським товаришам запрошення. У мене було ще одне запрошення — від знайомого з Харкова. За місяць до поїздки я зателефонував у консульство України в Бангкоку, там мене заспокоїли: сказали, що всіх пускають. У підсумку тайських товаришів пустили в Київ, а мене — ні.
Ми прилетіли в «Жуляни» близько шостої вечора, дівчина на паспортному контролі попросила заповнити міграційну карту, я показав їй паспорт, віддав обидва запрошення. Вона спитала, з якою метою я приїхав до Києва, чи є у мене зворотні квитки. Потім ввічливо попросила почекати.
Тих, хто чекав, зібралося 36 осіб, і нас почали по черзі викликати в кімнату на бесіду. Мене запитали, з якою метою я приїхав, чи служив у російській армії [я не служив], чи служать мої родичі [не служать], чи відвідував я нещодавно Крим, Луганськ або Донецьк [ні], чи був колись раніше в Україні [був, десять років тому] і скільки у мене з собою грошей. Після цього сказали почекати.
Протягом двох годин опитали всіх росіян і повели нас у транзитний зал. Сказали чекати вильоту назад до Мінська о пʼятій ранку. Наскільки я зрозумів, до Києва пустили тільки дівчину, яка прилетіла на похорон, і після довгих переговорів — літнього чоловіка.
Зі мною були люди, які щомісяця їздять до Києва з бізнесових питань, і в них всі паспорти в українських штампах; дівчина, яка їхала на суд за повісткою; кілька людей летіли в посольство США подавати документи на візу. Усіх повернули. Усно пояснили причину: «Мета вашої поїздки не підтверджена». Стопку паспортів віддали командиру літака, і нам їх роздали лише на паспортному контролі в Мінську.
Через те, що мене не пустили до Києва, постраждала моя робота. Тайці, яких я мав супроводжувати на виставці, не говорять російською, тому їм без мене важко. Ну, і я втратив у зарплаті. Неприємно, що зіпсували сторінку в паспорті — тепер там стоїть червоний штамп «відмовлено». Не знаю, чи намагатися приїхати наступного разу. Навесні я збирався ще на одну виставку в Київ. Тепер буду думати.
Михайло Зубко, психіатр, 37 років
Я прилетів у «Бориспіль» з Ростова вранці 27 листопада. Летів «Белавіа», через Мінськ. На паспортному контролі в Києві одразу пропускали людей з українським громадянством і посвідкою на проживання. Росіян відвели вбік, зібрали наші паспорти та попросили почекати. Потім по одному викликали на бесіду.
Мене опитувала приємна дівчина-прикордонниця. Запитала про мету візиту в Україну, попросила показати зворотні квитки та броню готелю, уточнила, скільки у мене з собою грошей, і чи був я в Криму. Я відповів, що в Криму був у девʼять років у дитячому таборі, а в Київ приїхав на семінар із психологічної ігропрактики. Дав контакти організаторів заходу. Їм зателефонували, і вони підтвердили, що я справді їду до них на два дні.
Після розмови я почекав ще пару годин, а потім мене знову запросили і ввічливо сказали: «Прийнято рішення про заборону на вʼїзд в Україну для вас. Ви можете оскаржити його протягом 15 днів у суді. Причина — мета вашої поїздки не підтверджена». Я до такої відповіді був готовий, тому що до мене це ж саме сказали багатьом іншим росіянам. З нашого літака до Києва пустили тільки двох або трьох осіб. Інших відвели в зал вильоту, де ми чекали на вечірній рейс до Мінська.
Те, що мене не пустили, неприємно, але я постраждав тільки фінансово — довелося купувати квиток з Мінська до Ростова, і психологічно — хотів зустрітися з колегами в Києві. Поруч були люди, яким не пощастило значно більше: одна жінка летіла до маленької доньки, у кількох людей зірвалися важливі ділові зустрічі. Не пустили нікого. Принцип «боєздатний/небоєздатний» не працював. Там був чоловік років 50, явно з дуже ослабленим здоровʼям, автомат у руках він би не зміг тримати. Він погано почувався і навіть просив про медичну допомогу, яку, до речі, швидко надали.
Ваші прикордонники проявили себе чудово. Нам призначили охорону, і конвоїри були дуже милими. Не велися на провокації російських туристів, уникали запитань на кшталт «Чий Крим?». Дуже культурно впоралися із завданням.