Тома Балаєва • Дмитро Фіонік • Юліана Скібіцька
Куди не їздили таксисти та де був перший маршрут трамвая.
Мапа Києва очима двох людей: архітектора та слідчого
в особливо важливих справах
У редакції theБабеля працюють люди з Луганська та Львова, Маріуполя та Запоріжжя, Рівного та Донецька, Кропивницького, Світловодська та навіть села Оленьова. Те, що ми приїхали з інших міст, не заважає нам любити місто, де ми живемо. До Дня Києва ми покажемо його очима двох людей, які теж пов'язали з ним свою долю, але знають його краще за нас. Архітектор Георгій Духовичний і колишній старший слідчий в особливо важливих справах Руслан Сушко показали на мапі найбільш знакові для себе місця столиці. Де був «санаторій для ментів», а де знайшли труп часів Першої світової? Як у будівлі Кабінету міністрів мали катувати людей і що пов’язує Верховну Раду з Гітлером? Ми пропонуємо вам подивитися на Київ інакше й побачити те, чого ви (і ми) ніколи не знали.
Синіми точками на карті позначені історії від слідчого
Руслан Сушко
Колишній старший слідчий в особливо важливих справах Головного слідчого управління МВС. У міліції працював з початку 90-х, знайшов харцизького, севастопольського та васильківського маніяків, а також вбивць Оксани Макар. Знає, де смердить морг, а де ні.
Рожевими точками на карті позначені історії від архітектора
Георгій Духовичний
Віце-президент київської організації Національної спілки архітекторів, займається архітектурою в Києві понад 40 років. Знає, де був гараж НКВС та чому Городецький — «тупий».
Подільський район
Просіка
Коли будували дорогу, була просіка та безліч старих трупів. На початку 90-х тут почали рубати ліс і будувати дорогу. Стільки тут знайшли закопаних трупів — мамо дорога.
Гендель
«Кинь грусть»
Шашличка
У цій шашличній у лісі залишилося 40 відсотків моєї печінки.
Смачно. Гендель у парку «Кинь-Ґрусть» (це справжня назва парку). Раніше там було дуже смачно.
Вітряні гори
У радянські часи сюди за три лічильники не їздили таксисти. А тепер наркоманський край.
Таксисти не їздили, тому що це був дуже бандитський район. Але до кінця 90-х уже всі бандити скололись. Тепер там новобудови й нарколиги.
«Синька»
Озеро Синє, по-простому — Синька. Баби бігали плескатися в купальниках.
Попівська каплиця
Зараз тут усе більш-менш житлове, а раніше був приватний сектор — наркотичні притони та масажні кабінети. Сюди мало хто потикався.
Тут у попа потягли саксофон і презервативи.
О третій годині ночі в 2005 році піп викликав міліцію на Берковецьке кладовище. Летимо і думаємо, що в попа можна вкрасти — ікони там, хрести. А він заявив, що у нього вкрали саксофон і презервативи. Нічого не знайшли.
Мутний приватний сектор
Монашки
Колись у 90-ті на пивзаводі «Оболонь» мої офіцери вкрали бочку з пивом. Пили, потім зрозуміли, що самі не подужаємо, і почали пропонувати перехожим. Потім півночі катали цю бочку Оболонню, залишили її на перехресті та поїхали в монастир. Черниці не хотіли виходити з келій, ми почали збирати по всьому Подолу сміттєві баки і ставити їх так, щоб дістатися до келій. Вони викликали міліцію, і ті нас прогнали.
Тихий єврейський райончик
Поділ, там усе добре, мало що відбувається.
Десь у 70-ті в Києві почали будувати щось інше, крім хрущовок. Два подільські квартали, в одному з яких я був співавтором, побудовані у 80-ті. Ми робили комплекси, і це дозволяло хоч якось формувати місто. В інших місцях забудова була вибірковою.
Дуже сумний хлопчик намалював ілюстрації
Сліпа дівчинка розставила точки на карті
Подільські квартали
На ньому можна було купити все. Починаючи з господарських товарів, закінчуючи джинсами, яких не було. Там був магазин «Лоскутки», де продавали тканину «кирза». Вона нагадувала джинсову, умільці купували цю кирзу, знімали лекала з джинсів й імітували їх. А взагалі це був такий собі ряд лавок, за якими була низка бандитських притонів. Такої жіночої лайки, як там, ми більше ніде не чули.
Житній ринок
Ця споруда з’явилася у 1933 році. Вона створила на Контрактовій площі поперечну містобудівну вісь у напрямку Дніпра.
Музичний театр на Подолі (раніше клуб «Харчовик»)
Тут ми ходили з дідом на роботу. Потім я дізнався, що це був маршрут першого київського трамвая. Це був трамвай з двох кабін, він приїжджав з Подолу, випускав на один бік людей, водій переходив в іншу кабіну та запускав людей. Далі починалася подорож — з’їзд Володимирським узвозом, а потім на Поділ.
Школа №25
У 30-ті роки в Києві знесли приблизно 300 церков і монастирів. З їхніх матеріалів будували школи та житлові будинки. Наприклад, з матеріалів зруйнованої Десятинної церкви побудували школу №25. Узагалі, у той час за кілька років у Києві з матеріалів церков побудували 50 шкіл.
Перший трамвай у Східній Європі
Оболонський район
Затока Верблюд, купа трупів
Зараз це місце більш-менш обжите, а раніше був пустир. Скільки трупів там завжди знаходили! Десь когось убили — туди завезуть і викинуть.
Гаражі + розбирання на ямі
Величезний житловий масив [Оболонь]
Тут хлопці розбирають крадені машини. Пацани завжди знають, де у кого вкрали, можна зайти і запитати.
Гола баба
Тут багато років поспіль щоранку купалася гола баба. Менти з'їжджалися подивитися. Це було в 90-ті, о п'ятій ранку, щодня. Красива жінка з товстою косою роздягалася догола й купалася. У ментів був цілий ритуал — з'їжджалися милуватися з дамби. Усі патрулі Оболонського району — чотири охоронних, три патрульно-постових, два «Беркути», кілька ДАІ. Вона поплаває, всі подивляться — і роз'їжджаються.
Безліч крадіжок, грабежів і дуже люта міліція
За ніч тут по 20—30 крадіжок. Міліція тут жорстока. Коли я там працював, у мене одночасно могло бути 16—20 осіб, закритих у в'язниці.
Потопельник Гарелик Ісаак Мойсейович
Підлеглому вибили око
У 2001 чи 2002 році рибалка випадково зачепив спінінгом і витягнув труп. На ньому була купа блешень. У порушенні кримінальної справи відмовили — вирішили, що чоловік загинув на риболовлі. Набагато пізніше виявилося, що це було вбивство з бізнесових причин. Ісааку Мойсейовичу просто напхали каменів у кишені й утопили.
Тут загинув мій підлеглий
Улітку — потопельники, взимку — мертві рибалки (п'ють і мерзнуть)
Це болюче питання. Улітку тут напиваються і топляться, а взимку рибалки курінь собі зроблять, вип'ють, заснуть і замерзнуть. Як сидів з вудкою, так його і знаходиш.
Пляжна зона 5 км.
Розчлєньонка
Хлопець і його співмешканка вбили й розчленували своїх батьків. Розкидали їх тут скрізь. Фрагменти тіл люди знайшли біля озер.
На Подолі вирішили зробити метро мілкого закладення, для цього збиралися знести низьку будівель. Людей, які там жили, виселяли на Оболонь.
Санаторій для ментів
Тут була чергова частина. Територію обслуговували два опери та чотири дільничні. А в міліції жив пес Чебурек. Він моментально «просікав» ментів — у будь-якому вигляді. Вночі нікого з них у частину не пускав — раптом його пацани там відпочивають. Справжній санаторій для ментів.
Деснянський район
«Раздєлочний цех»
Лікарня швидкої допомоги.
Люди в коридорах валяються, ніхто на них уваги не звертає, лікарі їх там ріжуть. «Раздєлочний цех», по-іншому не скажеш.
Наркомани і «дебіли»
Тут суцільні хрущовки та висілки. Маленька Троєщина.
Це морг лікарні швидкої допомоги. Там свіженькі трупи — тільки ті, хто помирає в лікарні. Тому й не смердить.
Морг. Не смердить
Страшний ліс
Тут комуняки страчували людей. [У 1937—1941 роках у Биківнянському лісі таємно ховали жертв масових політичних репресій].
Дівчатка
Це наші агентки. Потрібно щось дізнатися — зібрав дівчаток, поспитав: «Манько-Облігаціє, звідки змійка, де Копчений?» Потрібні поняті — дівчат викликав.
Троєщина
Тут люди живуть за іншими поняттями та цінностями. Троєщина, одним словом.
Величезний спальний масив, заселений такою гопотою, що бувай здоровий. Вуличні та квартирні крадіжки. Тут дуже легко отримати в писок, у людей інші поняття та життєвий уклад.
Сюди виселяли людей з Подолу та центру Києва, коли Оболонь вже була заселена.
Дніпровський район
Соцмісто
Під час війни тут був табір німецьких полонених, і вони побудували собі бараки за німецькими проектами. Потім полонених відпустили, а на їхнє місце поселили людей, які живуть там і нині.
Дикий пляж, голі баби
Є ще інший дикий пляж, але там чомусь самі мужики. А на цьому — і мужики, і баби.
Це не Київ. Навіть не Земля. Інша цивілізація
ДВРЗ, і цим все сказано.
Далекі єб*ня
У Гідропарк з'їжджається весь «непотріб». Понапиваються і ріжуть один одного, морди б'ють — особливо в День десантника і взагалі влітку.
Тут було найбільше розбоїв і найменше наркоманів, багато бандитів. У 2000-і сталася така історія: йде товариш із панночкою, його зупиняють шестеро хлопців, починають приставати. Він відповідає: «Пацани, чіплятися до людини, яка проводжає дівчину, — не за поняттями. Давайте я заведу її у під'їзд і повернуся». Ті погодилися. Він провів дівчину, повернувся, розстебнув плащ, дістав автомат і розстріляв їх. Сів, покурив і сам здався.
Гадючник: поножовщина, особливо в День десантника
Важкий район
Тут ледь не загинув мій підлеглий
[У липні 1986 року на березі озера Тельбін у Києві були зйомки першого фільму за участю Віктора Цоя – «Кінець канікул». З тих пір вербу, біля якої музикант співав у фільмі, почали називати «дерево Цоя». У 2015 році тут збиралися відкрити парк імені Віктора Цоя, але так і не відкрили].
Тут був Цой і «Кіно»
Замах на вбивство
Тут був замах на вбивство жінки: цікаво тим, що за мою практику це єдиний випадок реальної явки з повинною.
Чоловік жінки бухав на вулиці з товаришем. Повз проходив хлопець. Вони познайомилися й почали бухати разом. Кілька разів ходили додому по добавку. Потім чоловік відрубився, хлопець приніс його додому і вирішив пограбувати квартиру. Перерізав жінці сонну артерію і думав, що вона померла. Це було році в 2004—2005. Через півтора року прийшов до міліції з явкою з повинною. Каже: «Вона мені ночами сниться». З'ясувалося, що жінка жива, він дуже радів. Усе одно отримав 15 років.
Шевченківський район
Будинки спеціалістів
Перша дев’ятиповерхова хрущовка з’явилась поблизу Михайлівського провулка. Потім — на вулицях Заньковецької, Дарвіна, на Липках. Ці будинки були призначені для мільйонів людей, що поверталися з полону та таборів. Вони вважалися тимчасовими, усі думали, що за 20 років їх знесуть та побудують нормальне житло. Але вони стоять вже 50—60 років і, треба віддати їм належне, не перетворилися на нетрі.
Це забудова 30-х років. Коли більшовики зрозуміли, що знищити інтелігенцію повністю не вдасться, почали зводити так звані будинки спеціалістів — переважно поблизу виробництв. Один з перших — на розі Лютеранської та Банкової. Там жили інженери. На вулиці Заньковецької та Великій Житомирській – будинки медиків.
Хрущовки
Володимирська, 20—22
Бульварно-Кудрявська, 24
Ці два будинки були відновлені після війни. Там мешкали працівники Академії архітектури, зокрема й автор будівлі Верховної Ради Володимир Заболотний. Потім їх виселили, і наприкінці 80-х тут жили самі двірники.
Це будівля 1898 року. Спочатку тут був навчальний заклад, під час Другої світової він горів, а потім будівлю перетворили на типографію — роздовбали безліч стін та поставили важке обладнання. На початку 2000-х змінився власник будівлі. На той час вона могла впасти, якщо голосно чхнути. Я займався реконструкцією, і ми фактично поставили будівлю на новий фундамент, посилили всі простінки та поміняли перекриття. Роботи тривали два з половиною роки, зараз це бізнес-центр «Ренесанс».
Володимирський собор
Для його розпису покликали [художника Михайла] Врубеля. Він зробив приголомшливі ескізи, але вони були зовсім не канонічними. Було зрозуміло, що з цього нічого не вийде. Але головне те, що Врубель до смерті закохався в дружину [професора Адріана] Прахова, [який покликав Врубеля до Києва]. Образ Богоматері в Кирилівському іконостасі — це фактично портрет Прахової.
Хрещатик
Хрещатик був відбудований після визволення Києва в 1943 році. Для цього провели цикл архітектурних конкурсів і відкликали з армії архітекторів з усього Союзу. Будівництво не було завершене після смерті Сталіна в 1953 році: інакше мали виглядати Майдан та Європейська площа, а забудова такого ж характеру, як на Хрещатику, мала доходити до кінотеатру «Київ». Замість цього там з’явились окремі будівлі, не пов’язані у спільний архітектурний ансамбль.
Тут убили мою слідчу
Морг. Смердить
Раніше на Нивках були одні молоді бандюки. Тепер вони постаріли разом з районом.
Район престарілих шахраїв і гопників
Тут посольство США в Україні і нічого не відбувається.
Спокійно. Спасибі америкосам!
У кінці 20-х років це була наша відповідь Голлівуду. Досі знімальний павільйон студії є найбільшим у Європі.
Наркомани. Борщагівка — праматір Троєщини.
Коли Троєщини ще не було, туди їздили по коноплю.
Солом'янський район
Тут був гендель і тут моєму підлеглому відстрелили палець
Школа глухонімих. «Ліспромгосп»
«Ліспромгосп» — це академія МВС. Чому? Тому що дуб приймають, липу випускають.
Це судді Апеляційного суду
Чорти в мантіях
Дарницький район
Ближні єб*ня
Центр підготовки ментів
Нас сюди ганяли бігати смугу перешкод, іспити складати. Але потім один колега на цій смузі переламав ноги — і нам дозволили не бігати.
Харківське шосе, Осокорки, Позняки
Про архітектуру тут говорити не доводиться.
Тут дуже просто отримати в пику
Голосіївський район
Дитяча художня студія Наума Осташинського
Я тут займався у 1965—1968 роках, саме тут проходили республіканські виставки дитячої творчості. Ця будівля — колишній манеж Інституту шляхетних панянок. А потім — гараж НКВС. Тобто саме в цій виставковій галереї за сім передвоєнних років закатували та розстріляли щонайменше 15 тисяч людей.
Крематорій. Кочегара часто били
Коли шукаєш безвісти зниклого, припускаєш, що його могли вбити. А після вбивства — спалити. Їдеш у крематорій, перевіряєш, скільки було витрат газу в певний день. Ну і розмовляєш із кочегаром, щоб розповів, скільки трупів спалив. Кочегари починають швидше говорити, якщо їх налякати.
Печерський район
Житловий будинок на Городецького, 11
Верховна Рада
Цей будинок проектував Городецький. Спочатку там було два поверхи, а потім надбудували ще п’ять. Дехто каже, що надбудову теж проектував
Городецький, але він не був спроможний на таке тонке вирішення, бо був надто тупим в архітектурному плані. Городецький був рідкісним плейбоєм і займався всім одразу: моделював одяг, робив ескізи ювелірних прикрас, першим з киян поїхав до Африки на сафарі, був пристрасним стрілком. Я займався реконструкцією цього будинку на початку 2000-х.
Будівлю спроектував Володимир Заболотний, вона була готова у 1939 році. Збереглися щоденники архітектора Гітлера Альберта Шпеєра — він приїздив до Києва, щоб підібрати архітекторів для реконструкції Берліну, коли закінчиться війна. Шпеєр писав, що вибрав лише одного — автора будівлі Верховної Ради.
Колишня будівля Центрального комітету партії
Зараз Адміністрація президента.
Коли на Кубі сталася революція [1959 рік], тут з цього приводу був ажіотаж. У 1960 до Києва приїхав Фідель Кастро. Звісно, все оточили. Ми страшно хотіли подивитись на нього. Розробили операцію, аби відволікти автоматника, щоб він побіг за одним з наших. Ми почали кидатися камінням, він не витримав, кинув пост, і в цей час ми змогли побачити Кастро та [Микиту] Хрущова. А далі вони їхали містом, їх вітали прапорцями.
Коли більшовики вирішили зробити Київ пролетарським містом, вони спеціально арештували групу архітекторів та створили так звану архітектурну шарашку. Безкоштовно використовували цих людей, щоб робити нову архітектуру. У кінці 20-х — на початку 30-х вони будували абсолютно жебрацькі будинки — комуналки зі спільними кухнями та вбиральнями. Так були забудовані квартали Липок.
Це був предмет заздрощів усього Києва — ми жили неподалік від будівництва станцій метро. Майже за два кроки були «Хрещатик» та «Арсенальна». Перші три дні, коли метро тільки запрацювало, проїзд був безкоштовним.
Ляльковий театр
Будинки комунального типу
Він був розташований у синагозі [Лазаря] Бродського. Я туди часто ходив — від нас [театр був] недалеко, тоді ще й ніякого Палацу Спорту не було.
Ці будинки теж будувала архітектурна шарашка, і заради них на Липках знесли старі особняки. У цих кварталах — будівлі на чотири поверхи, внутрішні парки, в які не могли потрапити сторонні. Там все було дуже зручно, зокрема й для того, щоб потім арештовувати мешканців. До речі, для цього ж групували будинки спеціалістів — щоб арештовувати кількох людей відразу.
Червона гілка київського метро
Раднаркомівські квартали
Кабінет міністрів
Цю споруду в 30-ті спроектував ленінградський архітектор Іван Фомін. Це дуже дивна будівля, її головний фасад насправді є боковим і виходить у парк замість того, щоб виходити на вулицю Грушевського. Тут планувалося розмістити НКВС, але в американських архітектурних журналах з’явилися плани будівлі з внутрішньою тюрмою. Тому замість НКВС тут розмістили Раду міністрів УРСР.
Іван Фомін
[Йдеться про сексуального маніяка Юрія Кузьменка, який вбивав жінок здебільшого у Васильківському районі Київської області протягом десяти років. «Елвісом» його прозвала жертва, яка вижила — через схожість із Елвісом Преслі. Руслан Сушко керував слідчою групою, що затримала маніяка. Його спіймали в 2009 році. У суді довели 13 вбивств. Сам Кузьменко говорив про 200 трупів. Його засудили до довічного ув'язнення].
Тут орудував
маніяк Елвіс
© 2019 theБабель. Усі права захищені.
Точки поставлені не точно (ми старалися як могли).